20-річний Даниїл Ковальчук із Хорошева вже майже два роки боронить Батьківщину від ворога: це свідомий вибір сміливого чоловіка.
«Такий молодий хлопчина повинен жити своє краще життя, можна й за кордоном» – так часто коментують рішення Даниїла стати на захист Батьківщини. Проте його рішення тверде, і призначення своє він обрав правильно. Адже нещодавно його нагородили відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест» (Наказ ГК ЗСУ від 03.11.25 №885). Варто зазначити, що «Золотий хрест» — це висока військова нагорода для рядового та сержантського складу, що вручається за мужність, високу майстерність та успішне виконання бойових завдань, зокрема за визначні вчинки, що впливають на хід битви, захист суверенітету України та територіальної цілісності.
Бажання бути військовим
Даниїл Ковальчук навчався в Хорошівському ліцеї №1 лише до 9 класу. Як він сам каже, був не найкращим учнем, але таким, що запам’ятовується.
– Даня вступив до Житомирського вищого професійно-технічного училища №13 на кухаря-бармена. Вчився непогано, йому подобалося. Проте він попереджав нас із батьком, що тільки йому виповниться 18, він буде підписувати контракт. Звичайно, ми відмовляли його, як могли, але він доросла людина і сам вирішує, як будувати своє життя. З початком повномасштабного вторгнення він, ще неповнолітній, бігав у військкомат та робив там «коктейлі Молотова», – ділиться мама Юлія.
Батько Даниїла – Микола Ковальчук – нині ветеран російсько-української війни, ще із 2022 року пішов добровольцем у ЗСУ. Воював у складі 95-ї бригади на Харківщині на Ізюмському напрямку. Нині має ІІІ групу інвалідності внаслідок травм, отриманих під час захисту Батьківщини. Певно, приклад батька також був важливим, саме тому юнак і знав, як діяти:
– Я не довчився другий курс. Як тільки мені виповнилося 18, то я поїхав у Київ підписувати контракт. Я вже знав, чого хочу, тому став до лав Першої президентської бригади «Буревій». Зараз ми і ще чотири бригади формуємо перший корпус «Азову». Батьки відмовляли мене, проте я одразу сказав, що нікого не слухаю, а роблю так, як вирішив. Тож уже на початку 2024 року я пройшов курс молодого бійця, пізніше ще навчався на сапера. Повернувся в частину й одразу поїхав на бойове завдання. Працюємо ми завжди на передньому краї бойових дій. Виконали завдання – нас відвозять у відносно безпечне місце. Зараз ми перебуваємо в Харківський області на Куп’янському напрямку. А перший мій виїзд був у Серебрянський ліс на Донеччині. Там були недовго, – розповідає воїн Даниїл.
Родина має підтримувати вибір дітей
– Я так часто чую питання від людей: «Нащо ти його туди пустила?». Причому, спочатку це було про чоловіка, потім про сина. А ще оце: «То ж, певно, заради мільйона пішов?». Важко лишатись привітною і кожному пояснювати, що вибір бути військовим – це бажання сина. Так, ми, як батьки, пояснили усі ризики, але, якщо його вибір такий – наше завдання підтримати. До речі, про гроші. Коли Даня пішов служити, то ще про контракт «18-24» мови не було. Звичайно, я переживаю, чекаю його «математики» в повідомленнях, бо кожен плюсик, то полегшення. Значить, все добре, – ділиться думками мама воїна.
– У Даниїла дуже хороше командування. Його командир лише на сім років старший, але він дає йому батьківські поради, береже всіх своїх бійців. Є й старші чоловіки. Даниїл там чи не наймолодший, тому й позивний йому дали «Школьник». Бо він дійсно на фоні старших чоловіків виглядає ще зовсім юним. Проте, не таким, що виконує менше військової роботи. Навпаки, Даня ніколи не відмовляється від завдань, на які інші бійці не наважуються. Одна лише евакуація поранених чи загиблих… Він про це більше з батьком говорить, я і не наполягаю, бо розумію, що це нелегка робота, яка лишає відбитки, таке важко забути.
А коли син отримав поранення, я дуже хвилювалася. Проте він усе сприймає дуже легко. Його почуття гумору просто зашкалює. Він на позитиві завжди, – веде розмову пані Юлія.
– Та то таке там було незначне поранення. Там завис дрон наді мною, розумів, що буде мій, от шукав спосіб врятуватися. Зробив усе, щоб він у кущах заплутався, проте скид був саме на мене. Ну нічого, фалангу пальця відбило на безіменному. Там трошки контузія, але я швидко відійшов. І до побратимів. Назад на ротацію потрапив, – розповідає захисник Даниїл. – Незважаючи на пережите, бажання захищати Батьківщину не пропало. Навпаки, я ще більше мотивований бути саме там, де я є. Після нагородження мене призначили командиром відділення. Це відповідально. Також звання мені підвищили, я вже молодший сержант, – далі веде розповідь воїн.
Мрії та плани на майбутнє
– Ну, щоб не просто жити війною, я, звичайно, про щось мрію. Хочу в мирному житті бути кухарем. У мене це виходить, це мене заспокоює. Я маю досвід роботи в декількох закладах харчування в Житомирі. Хотів би це втілити.
А ще люблю тварин. Знаєте, спілкування з ними, догляд за ними відволікає. Дуже шкодую, коли не всіх можемо вивезти з позицій, на жаль, – ділиться Даниїл Ковальчук.
– Я так мріяла про собаку. І Данька мені його купив. Це було несподівано приємно. Щира душа він. Завжди прагне справедливості, хоче, щоб усе було чесно, за правилами. У нього контракт на три роки. Дуже просимо, щоб рік відпочинку він таки взяв по його закінченню. А далі буде видно. Ми, як батьки, тільки молимося і намагаємося бути поряд, щоб підтримати сина, – говорить мама юнака.
Тож нам варто пишатися такими земляками, які замість тікати за кордон, чи жити «краще життя» обирають захист Батьківщини та забезпечення життя усім, хто лишається в тилу. Нехай молодість, завзятість та переконання допомагають бути стійким та непереможним. Дякуємо за захист! Честь!Слава Героям!
Любов Дем’янчук
Фото надані родиною Даниїла Ковальчука
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
