Журналісти й інші працівники редакції газети «Прапор» продовжують наполегливо працювати над втіленням у життя чергового соціального проєкту, «#ЗвісноКорисно», спрямованого на підтримку військових, їхніх родин та допомогу в
адаптації військових до цивільного життя. У тому числі й наші газетні матеріали та тексти на сайті й у соцмережах направлені на те, щоб нести корисну інформацію для нашої цільової аудиторії.
Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам добірку порад для самих військових, які мають теж усвідомлювати, що вони пішли захищати Батьківщину – за це їм честь, хвала і вдячність, – а вдома на дружин звалилося подвійне-потрійне навантаження: фізичне, моральне, навантаження на нервову систему й психічне здоров’я і багато-багато інших проблем.
Ми підготували корисну інформацію на цю тему від військовослужбовця, молодшого сержанта ЗСУ, сімейного психолога на псевдо Пастор. Подаємо основні думки, сформульовані психологом, який перебуває на війні. Сподіваємося, що
вони стануть в нагоді й нашій читацькій аудиторії.
Розлука через війну – велике випробування для шлюбу
Розповсюджена думка, що чоловіки тримають фронт, коли мають міцний тил. Але що робити, коли й у тилу кепсько?
У дружини військового постійна фонова тривога: «Чи зателефонує сьогодні? А вже мав вийти на зв’язок… А он в «інстаграмі» хтось зі своїм чоловіком у Карпатах… Немає сил прибирати, годувати дітей… А ще уроки»…
Безліч думок у голові жінки. Коли ми утворюємо шлюб, то даємо певні обітниці. В нас є певні бажання та очікування. Про «радість» ми всі пам’ятаємо. А от коли діло доходить до «горя», тут і починається перевірка справжності кохання та сили слова. Іноді буває так, що в сім’ї «не все медом мазане». Бувають непорозумін ня, конфлікти, сварки. У ситуації, коли чоловік опиняється на фронті, а дружина в тилу, – це велике випробування для кожного. Для когось це як новий виклик та можливість підтримати одне одного. Для інших це лакмусовий папір стосунків. Якщо до цих подій були складнощі у відносинах, то нові події можуть їх більше загострити.
І ось тут важливий момент. Якщо сім’я (стосунки, дружина, діти) для вас – це ресурс, те, що надихає та дає сили, – тоді нові обставини стосунків на відстані будуть сприйматися як нова пригода та можливість краще дізнатися про себе та партнера. Якщо для вас це по-іншому, то, можливо, саме час подивитися всередину себе і побачити, наскільки насправді важлива вам та людина, з якою ви були щодня поруч, а тепер вимушені жити окремо? І через певні дії зробити свої стосунки такими, що дійсно дає ресурс, надихає жити та тримати стрій.
Увага, турбота, добрі слова – це підтримка
Отже, як забезпечити безпеку та стабільність своїй коханій людині під час війни? Звичайно, перебуваючи у війську, наші хлопці й дівчата дійсно вже багато роблять для рідних і всіх українців. Вони перебувають у неймовірно складних умовах. Проте, за можливості, дуже цінно і необхідно виходити на зв’язок у домовлений час. А, можливо, вдасться зателефонувати в комунальні служби і вирішити якісь питання для родини. Військовий може замовити доставку додому улюблених квітів або суші, подарунки дітям тощо. Важливо дарувати одне одному віртуальні «обіймашки», казати фрази: «Я розумію, тобі важко. Хотів би бути поруч. Мені навіть важко уявити, як ти сама з усім справляєшся. Я сумую». Створити певні ритуали: доброго ранку/доброї ночі. Познайомити, наприклад, із бойовим котом Семеном. За можливості, частіше спілкуватися і навіть обговорювати якісь книги, те, що обом цікаво. Важливо разом мріяти про майбутнє. Скидати меми в ТікТок чи Інстаграм. Цікавитись, як пройшов день, що вона відчуває, про що мріє, чого боїться. І ще безліч усього, на що вистачає фантазії та можливостей. Але іноді кожному і кожній хочеться побути на самоті. І це також треба розуміти. Це нормально. У що ми вкладаємося, те і зростає, розвивається. Вкладайтеся один в одного. Воно того варте.
Думки дружин військових
Вікторія: «Нашим чоловікам там дійсно надтяжко, ми це усвідомлюємо. Але і ми тут, як у пеклі. Чекаєш дзвінка, панікуєш, нервуєш. Дочекалась звістки, видихнула. Буквально декілька хвилин спокійно дихаєш, а хвилюватись не перестаєш. Відкидаєш у голові жахливі картинки. Зриваєшся,плачеш. Зрештою пʼєш заспокійливе кожного дня, бо тебе постійно трусить…. А він сердиться, коли ти плачеш, і забороняє ревіти…. Ти стримуєшся, як можеш, а виходить погано…
І, як тільки він кладе слухавку або їде з відпустки знов на фронт, ти зачиняєш двері й ревеш вголос… Береш себе в руки, бо поруч діти… І знову чекаєш, тремтиш і пʼєш пігулки…»
Марина: «Віри ,надії і сили нам, любі жінки, тримаємо тил надалі, бо ж наші кохані тримають фронт. Слава Україні!»
Людмила: «Важливо, щоб були чіткі терміни служби, щоб військовослужбовець не впадав у відчай, щоб вся сім’я мала надію на майбутнє, могла планувати його. А зараз і чоловік, і дружина у невідомості».
Марина: «Мій чоловік доброволець із перших днів війни, вже майже три роки. Для мене він дійсно герой, патріот, адже закрив свою компанію і пішов воювати. Наразі він уже комбат, його рівень відповідальності, стресу, навантаження неймовірні. І коли він пише, що в нього на очах загинув побратим, – я не знаю, що відповісти. Так, ми жінки сильні, але це не просто випробування шлюбу! Це практично не бачитись три роки! І що відчувають, проживають жінки – тяжко уявити, так само, як і що проживають наші захисники. І щоразу на ротацію він повертається іншим …» На жаль, у державі немає системи допомоги і психологічної підтримки членів родин військових – дружин (чоловіків), дітей, батьків. А вона вкрай необхідна!
Підготувала Світлана Федоренко
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
