У п’ятницю, 30 серпня, у Топорищах з усіма громадянськими і військовими почестями провели в останню скорбну дорогу Героя, учасника АТО і повномасштабної війни з російськими окупантами, 40-річного Воїна-Захисника України Олександра Сергійовича Зубрицького. Дорогу, якою рухався траурний кортеж із тілом загиблого, земляки встелили гілками хвойних дерев та кетягами калини й горобини. Зустрічали Героя на колінах живим коридором, схиливши голови у скорботі. Олександр поповнив лави Небесного Війська, а в серцях родичів та друзів залишив тяжку незагойну рану.
Народився Олександр 27 червня 1984 року в селі Топорище. Він був старшим сином у родині. Мав ще брата Руслана і сестру Ірину. Сільські діти, як правило, рано пізнають працю на землі й у домашньому господарстві. Так само й Олександр з дитинства був привчений до обов’язків по дому, догляду за кіньми, іншою худобою, дрібнішим господарством. Умів косити, рубати дрова, не цурався усякої й хатньої роботи. Уже в процесі дорослішання освоїв і різноманітні будівельні навички. Усе це згодилося йому в житті.
Окрім трудових обов’язків, Саша успішно навчався в школі, любив пограти з друзями у футбол.
Після закінчення Топорищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів у 2002 році він був призваний на строкову військову службу, яку проходив у навчальному центрі «Десна» в Чернігівській області, а потім у Новограді-Волинському у танкових військах.
Після служби працював багато років у Житомирі на заводі «Вібросиператор», пізніше – на меблевій фабриці завідуючим складом. Коли після армії працював у місті, то запала йому в душу гарна дівчина Світлана – продавчиня в одному із магазинів. Виявилося, що вона землячка із Кропивенки. Сподобалися молоді люди одне одному, стали зустрічатися. У 2005-му році одружилися. Народився син Роман, якому у квітні цього року вже виповнилося 18.
Коли російські окупанти у 2014 ро-ці захопили частину українського Донбасу, Олександр пішов захищати територіальну цілісність України. Він служив під час АТО у складі 95-ї аеромобільної бригади в районі Слов’янська, Краматорська на Донеччині.
У 2015 демобілізувався, повернувся до мирного життя. Мав статус учасника бойових дій. Повернувся до праці на меблевій фабриці. Залюбки господарював удома. Оточив своїм теплом і підтримкою сім’ю, мріяв про щасливе життя. Але все перекреслило повномасштабне вторгнення російських окупантів на територію незалежної України.
26 лютого 2022 року він був мобілізований до Збройних сил України. Спочатку Олександр Зубрицький був у Хорошеві в роті охорони, чергував на блокпостах, потім у Топорищах. А пізніше його перевели в Житомир, і він служив у складі 60-ї бригади.
Певний час разом із товаришами по службі проходив військове навчання на полігоні, а пізніше охороняв кордон України поблизу Новгорода-Сіверського в Чернігівській області. У лютому 2024 року його підрозділ був передислокований до Донецької області на Курахівський напрямок.
Солдат Зубрицький Олександр Сергійович мав позивний «Танкіст». Чесно і гідно виконував свої бойові завдання на посаді навідника кулеметного відділення кулеметного взводу. Сумлінно ніс службу, був надійним товаришем для побратимів. Його колеги по службі розповідали про те, що між ними утворилося міцне побратимство, де кожен для кожного – надійний тил і опора. Коли хтось отримує тяжке поранення і потребує лікування – побратими підтримують, коли у того, хто на реабілітації чи вже демобілізований, є можливість – то він усіма силами підтримує своїх на передовій. На похованні Олександра Зубрицького були присутні багато бойових товаришів, серед них колишній командир, який виступав на церемонії прощання і говорив важливі слова про свого підлеглого, підтримував рідних.
Олександр Зубрицький за період служби в ЗСУ отримував подяки і грамоти за сумлінне виконання військових завдань. Він завжди виявляв стійкість і героїзм. Та 25 серпня 2024 року наш безстрашний Герой загинув. Його вбила війна, нав’язана нам рашистами.
Загинув молодим, сповненим сил, бажань, планів… У пам’яті рідних залишиться уважним, добрим, веселим, винахідливим. Він завжди знаходив вихід із будь-якої складної ситуації. Мав багато друзів і був душею компанії. У будинку, де жив із сім’єю, власними руками робив ремонт. Усе вмів, усе в нього виходило. Любив музику, мав гарний слух і голос, дуже любив співати. Ці здібності передалися й сину.
Окрім того, що Олександр був гарним господарем удома, він завжди був готовий допомогти іншим – сусідам, рідним, колегам.
Дружина Світлана з болем у серці розповіла: «Саша дуже любив сина. Маленьким завжди носив його на руках і співав йому. Завжди давав сину мудрі поради. Ніколи ми не чули від нього ні криків, ні грубого слова. Він не ділив роботу на чоловічу і жіночу. Як мав час – міг і їсти наварити, й посуд помити. З ним було затишно і спокійно. Ця втрата для нас страшна і непоправна…»
Відспівували загиблого Героя у місцевій Свято-Троїцькій церкві. На траурному мітингу зі скорботними промовами виступили староста Топорищенського округу Наталія Гузь, побратим – колишній командир Олександра, колишня класна керівниця, вчителька Лариса Сульженко та однокласниця Наталія Рижук.
Хай же Господь упокоїть душу загиблого Героя там, де праведники спочивають. А земляки будуть завжди пам’ятати його подвиг.
Молодший брат Олександра Руслан теж перебуває в лавах ЗСУ, захищає Україну.
Бажаємо йому Божого захисту і неушкодженим повернутися додому з Перемогою.
Пам’ятаймо, яку велику ціну ми платимо за Свободу і Незалежність України! Щодня запитуймо себе: «А чим сьогодні я підтримав-підтримала Захисників?» Пам’ятаймо, що лише у єдності й спільними зусиллями ми зможемо здолати ворога!
Слава Україні! Героям слава!
Підготувала Надія Панченко
