У неділю, 18 вересня, гірко плакало небо, а з ним і родина, друзі, побратими, земляки загиблого на полі бою із російським ворогом Героя, жителя Топорищенського старостинського округу Хорошівської територіальної громади Сергія Сергійовича Адамовича.
Відспівували загиблого за Батьківщину воїна Сергія чотири священники Православної церкви України разом із усіма, хто прийшов його провести в останню путь і вшанувати пам’ять. На церемонії прощання в центрі Топорищ зі словами глибокої шани й поваги за подвиг Героя-захисника виступила староста Наталія Гузь. Зокрема вона сказала: – Сьогодні ми прощаємося з людиною, яка віддала своє життя за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої країни. Але герої української землі не вмирають. І пам’ять про них буде жити вічно в широких пшеничних полях, синьому небі, в бистрих водах наших річок. Україна вистоїть і стане ще сильнішою. Та в кожному подиху, в кожному ударі серця українця житиме вічна пам’ять про ці страшні події, і кожний, хто буде проходити повз могили, обов’язково вклониться Героям!
Зі спогадами про Сергія як учня Топорищенського загальноосвітнього закладу виступила директорка місцевого ліцею Світлана Зубрицька, вона висловила глибокий сум і щирі співчуття родині.
Слова скорботи над домовиною молодого захисника Батьківщини мовили священники о. Петро (Андрусяк) та о. Віктор (Опанасюк), вони наголосили, що його загибель не є марною. Він загинув за нас, захищаючи Україну від жорстокого ворога, він звершив подвиг в ім’я життя.
Виступив також Олександр Пилипенко, однокласник Сергія Адамовича, він сказав про нього як доброго друга і героїчну людину, наголосив, що Сергій – приклад мужності й любові до України.
Загинув наш Герой-захисник ще 5 квітня під час виконання бойового завдання біля селища Високопілля Береславського району Херсонської області. Довгий час не було про нього ніяких звісток. Матуся, Антоніна Петрівна, і вся родина щиро молилася, аби він був серед живих, вони скрізь його розшукували. Проте, на жаль, Сергій загинув під час ворожого обстрілу. І лише після звільнення окупованої ворогом території з’явилася можливість забрати з місця загибелі тіла і нашого земляка, і його бойових побратимів.
Йому навіки залишилося 35 років. Усі, хто його знав, пам’ятатимуть добру вдачу, людяність Сергія. Як він любив природу, ліс, ходив збирати трави і пригощав усіх запашним чаєм з ароматом рідних полів і гаїв. Він дуже цікавився історією України, її героїчними сторінками, зокрема, доби козаччини, вивчав прадавню українську історію і культуру.
Сестра Леся розповідає про брата: – Сергій – мій молодший брат. Він був дуже впертим: якщо щось не хоче, то не заставиш його, поки сам не погодиться зробити. Разом із тим він був добрим, чуйним… Особливо любив молодшу сестричку Альонку, носив її «на барані». Був цікавою і розумною людиною. Цікавився історією язичницьких часів. Хотів учитися на психолога. Вивчав історію козаків, брав участь у козацькому сході, який відбувався в Коростишівському районі. Умів варити смачний козацький куліш. Дуже любив бувати на природі. Любив шоколадні цукерки…
Народився Сергій Адамович 21 лютого 1987 року в селі Топорище в багатодітній родині. Загальну середню освіту здобув у Топорищенському навчально-виховному комплексі, а пізніше з відзнакою закінчив Житомирське професійно-технічне училище №5. Отримав професію каменяра-плиточника. Відслужив строкову армійську службу в Збройних силах України. Після демобілізації працював за спеціальністю. Створив сім’ю. Народився синочок Богдан. Сергій працював, радів успіхам сина, будував плани на майбутнє.
Проте підступний ворог поламав усі плани й сподівання на мирне життя. 24 лютого Сергій отримав повістку. Хоча мав проблеми зі здоров’ям, й у нього була можливість не йти на фронт, проте він пішов боронити Батьківщину від російського агресора. Сергій палко вірив у Перемогу України, дуже любив рідну землю, був незламним у всіх випробуваннях і труднощах, адже брав приклад зі свого батька Сергія Антоновича, який є учасником бойових дій в Афганістані.
У глибокій скорботі, схиливши голови, на колінах, під рясним дощем численні земляки і зустрічали, і проводжали свого загиблого Героя. Поховали Сергія Адамовича з військовими почестями під жовто-синіми прапорами.
У родині Адамовичів два сини були воїнами Збройних сил України і на фронтах боронили Батьківщину. Тепер молодший брат Петро, учасник бойових дій в АТО і нинішній боєць ЗСУ, битиме ворога з подвійною силою і злістю – за усіх загиблих українців і за рідного брата Сергія. Хай Господь береже наших захисників на всіх шляхах, хай живими і здоровими повертаються додому.
Ми не можемо змінити обставини, лише просимо Всевишнього дати сил рідним загиблого перенести біль утрати, а душу покійного прийняти в Царство Небесне. Поділяємо біль та горе родини і близьких. Вічна і світла пам’ять про Сергія Сергійовича Адамовича назавжди залишиться в наших серцях.
Підготувала Надія Панченко
