Самотньо літній матусі в будинку в селі Губенкове Добринського старостинського округу. Сидить вона, зранена горем утрати, і здається їй, що зараз скрипнуть двері – й на порозі з’явиться її син Віталій, усміхнений, із відерцем у руках, в якому свіжа річкова риба. Він, завзятий рибалка, полюбляв посидіти на березі з вудочкою. А тепер ті всі його вудки покинуті стоять у кутку. Не візьме їх більше господар до рук, не полагодить, не налаштує на риболовлю… Німує на лавці й відерце, з яким він залюбки ходив у ліс по гриби… Осиротіла родина, хата, село, вся громада, бо на фронті, захищаючи Україну від рашистської навали, загинув наш земляк, простий, щирий 42-річний чоловік Віталій Петрович Вербило.
Народився Віталій 22 жовтня 1983 року в селищі Іршанськ тоді ще Володарськ-Волинського району Житомирської області. Був наймолодшим у родині з трьома дітьми. Мав ще старшу сестру Оксану і брата Руслана. Матуся Поліна Володимирівна працювала на швейному підприємстві «Полісянка» та мала ще багато й домашніх справ. А старші діти бавилися з молодшим братиком. В Іршанську він відвідував дитячий садок, згодом став школярем. Сестра Оксана згадує: «Віталик бував із нами скрізь: на майданчику і на гойдалці під будинком, у компаніях наших друзів – весь час там, де й ми. Пізніше в нього вже була своя компанія хлопчаків, з якими разом гасали селищем, ганяли у футбол, займалися на турніках, влаштовували собі усілякі розваги».
В Іршанській школі Віталій навчався до 10-го класу, а 11-й закінчив у Добринській школі, бо мама переїхала жити в Губенкове в батьківську хату, і молодший син жив із нею в селі.
Після школи він зразу почав працювати. Трудився в Іршанську на гірничо-збагачувальному комбінаті, їздив на заробітки за кордон, працював на місцевих каменевидобувних підприємствах. Мав золоті руки. Був дуже гарним будівельником. Робив ремонти в будинках, квартирах, майстерно клав різну облицювальну плитку. І йому дуже подобалися саме будівельні роботи.
Сестра Оксана розповіла, що Віталій був доброю людиною. Любив допомогти. Їй і з ремонтами допомагав. І по життю був щирим, добрим. Завжди відстоював справедливість, заступався за тих, хто страждав від поганого ставлення інших, захищав їх.
Віталій Петрович був одружений, мав уже дорослого сина Максима і підлітка Матвія.
Призвали на військову службу Віталія 29 березня 2025 року. Він пройшов військове навчання в Чернігові. Потім був направлений на службу в Сумську область.
Служив солдат Вербило Віталій на посаді стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення однієї з військових частин Збройних сил України. Загинув Воїн, виконуючи бойове завдання, 3 червня під час артилерійського обстрілу позицій його підрозділу в районі населеного пункту Кіндратівка Сумської області, відважно виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність.
Церемонія прощання і поховання загиблого Героя-Захисника Віталія Вербила відбулася в Іршанську 17-го червня. Земляки зустрічали й проводжали траурний кортеж із тілом загиблого на колінах, схиливши голови. Урочистий церемоніал прощання відбувався на площі біля палацу культури «Титан». Вів його Володимир Кайдалов. Слово тут мали Іршанський селищний голова Сергій Сахненко, староста Добринського старотинського округу Віта Малашенко та побратим Віталія Вербила Остап Гришко – старший лейтенант 65 батальйону 103 бригади тероборони. Усі вони висловили сердечні співчуття родині з приводу тяжкої втрати, а також щирий сум через загибель молодого чоловіка, громадянина, захисника, вірного побратима.
Відспівували загиблого Воїна Віталія в Іршанській церкві Покрови Пресвятої Богородиці кілька священників Православної церкви України спільно з присутніми у храмі земляками і родичами.
Поховали Героя-Захисника на Іршанському кладовищі з усіма громадянськими і військовими почестями. Матері вручили прапор України, яким була накрита домовина. На його могилу лягли оберемки живих квітів.
У скорботі схиляємо голови та коліна перед пам’яттю загиблого Героя, який віддав життя за свободу і незалежність України. Ім’я його і подвиг навічно викарбувані на скрижалях історії визвольної боротьби нашого народу.
Підготувала Надія Панченко
