У Житомирі відбулася зустріч-діалог із ветеранами «Психосоціальна реабілітація ветеранів та розвиток ветеранського бізнесу в громаді». Розмову з журналістами з різних областей України розпочали висловом академіка Сергія Корольова «Часу завжди не вистачає, але його не вистачає на другорядні речі». Тому ветерани просили журналістів розставляти пріоритети — знаходити час, рядки та ефіри для висвітлення ветеранських тем: про них, їхні родини, загиблих. Пропонуємо нашим читачам історії соціалізації воїнів, які повернулися з фронту.
Центр реабілітації та соціалізації ветеранів
Знайомтеся — Сергій Твардовський, керівник Центру реабілітації та соціалізації ветеранів «Ті, Хто Пройшли крізь вогонь», військовий психолог. На захист України пан Сергій став у березні 2022 року як офіцер-психолог 2 батальйону бригади імені Івана Богуна. Пройшов Лиман, Сіверськ, Вовчанськ. У грудні 2023 року ще з двома офіцерами створив Центр реабілітації та соціалізації ветеранів «Ті, Хто Пройшли крізь вогонь». Надає психологічну та юридичну підтримку, консультує і, найголовніше, — займається соціалізацією ветеранів. Працює з учасниками бойових дій, їхніми дружинами, родинами загиблих. Для цього організовує і проводить різні заходи разом із військовими, цивільними, дітьми.
Важливою складовою в соціалізації є наметове містечко «Місце сили» під Житомиром. «Наметове містечко відпрацювало дванадцятий сезон із трирічною перервою на карантин і війну. Цього літа для дітей військових були знижки, для дітей загиблих ще більші. Через дітлахів я зміг познайомитися та поспілкуватися з тими родинами, які «в тіні», не світяться», — розповів Сергій Твардовський. Програма відпочинку була насичена, зокрема юнь разом із ветеранами займались скелелазанням та плавали на «драгонботах» — човнах-драконах.
Ключовою темою в роботі Сергія Твардовського є і профорієнтація колишніх військових. Із березня цього року чоловік створив підприємство ТОВ «Ветеран-майстер». Робочі місця отримали дев’ять ветеранів і одна внутрішньо переміщена особа з Нової Каховки. Працюють на металоконструкціях, виготовляють ворота, паркани, автонакриття, теплиці, на зиму заплановано перейти на внутрішні роботи будівельного плану.
Кава з мухоморами
Скажіть, ви ризикнете спробувати каву з мухомором? Саме такий крафтовий напій пропонує учасник бойових дій Валентин Кузьмінчук, командир групи з гуманітарного розмінування, який відкрив у Житомирі кав’ярню «Мухомор» по Великій Бердичівській. Нині Валентину тридцять два роки, а коли вперше ішов добровольцем на війну, був двадцять один. Воював у складі 95-ої бригади, пройшов Донецький аеропорт. Після другого поранення продовжив службу в інших бригадах, повертався до цивільного життя і знову на фронт. Так тривало до 2022 року, коли здоров’я остаточно змусило списатися та шукати себе. До життя повертали спорт, підтримка психологів, рідні, нові нетоксичні знайомі та бізнес. «Знаєте, маю мрію — розвиватися, стати відомою людиною, яка в майбутньому буде допомагати іншим. І я почав іти до цієї мрї. Чотири місяці тому отримав підприємницький мікрогрант від Уряду «Власна справа» — 250 тисяч гривень, на які придбав обладнання, сировину, матеріали, взяв в оренду приміщення. Так народилась кав’ярня «Мухомор». Коштів не вистачило, у пригоді стали власні заощадження. Вирішив, що в майбутньому це буде мережа кав’ярень та ресторанний комплекс. Військова служба дала мені розуміння, що проблем у цивільному суспільному житті немає. Їх, якщо не всі, то майже всі можна вирішити. Усе залежить, як поставився до цього», — розповідає Валентин Кузьмінчук.
Назву кав’ярні дала незвичайна кава — з мікродозингом мухомора. Відвідувачам пропонується три види такої кави, а ще цукерки з мухомором або на конопляній основі. Чому обрано саме такий гриб? «Більшість ветеранів повертаються з посттравматичним синдромом. Є теорія, що один із видів мухоморів лікує ПТС: дає ясні думки, відволікає від шкідливих звичок, заспокоює, приводить нервову систему і роботу мозку до ладу. Я знайшов українських крафтовиків, які займаються кавою та чаєм із мухоморами. Для тих, хто не ризикне, то мої найкращі баристи зварять «звичайної» кави (сміється). Є над чим працювати, наступний грант буде ветеранський», — каже Валентин Кузьмінчук. Пан Валентин не одразу знайшов себе у цивільному житті, але нині житомиряни та гості міста мають кав’ярню з незвичною кавою, насолодитися якою допомагає інтер’єр і книжки з закладочками, зробленими постійними відвідувачами «Мухомора».
Військовий сувенір із дерева
«Посмакувавши» каву, розговорились із керівником майстерні «Військовий сувенір» Юрієм Лисаком. Пан Юрій воював із 2015 до 2020 року. Після звільнення він із юриста перекваліфікувався на столяра — виграв декілька грантів та заснував майстерню, де ветерани й ветеранки соціалізуються шляхом арттерапії, виготовляючи вироби з дерева. «Знаєте, я півтора року не виходив із майстерні. Період мовчання дозволив позбутися цього дурного післяфронтового стану. До війни я мав тридцять років юридичного стажу, а зараз юриспруденцію і не показуйте, я себе знайшов в іншому. Війна ламає. Пріоритети змінюються. Дружини часто цього не розуміють. І питання навряд чи вирішиться, бо ті ж психологічні сімейні тренінги допоможуть тільки, якщо дружина хоче змінитися.
Жінки теж втомлюються, це правда, а для ветерана важливішим у житті може стати побратим. Тому приходять до мене поспілкуватися, щось вирізати з дерева. Шкода, що багато з них вже не повернуться ніколи…» — ділиться наболілим Юрій Лисак.
Чоловік активно займається волонтерством. Продає вироби з майстерні, а на виручені кошти закуповує автомобілі та адресно переганяє їх на фронт. Розговорились із ним про волонтерство, проблеми з отриманням законних коштів військовим, відсутність єдності ветеранського руху, непотрібні форуми «для галочки», на які часто приходять два чи три ветерани; зрештою, дерибан коштів та втому людей від війни.
Вусатий нянь
Як показує досвід, соціалізація ветерана може проходити і в дитячому садочку, для цього потрібно ризикнути і піти туди працювати. Знайомтеся, Олександр Ковальчук, представник ГО «УВО», чоловік є єдиним в Україні вихователем у приватному дитсадку «Тато Фея». До війни пан Олександр усе життя працював барменом, був директором кафе. Все змінило російське повномаштабне вторгнення. Взяв до рук зброю у 2023-му. Повернувся, а здоров’я не те. Прийшов знайомитися з хлопцями ГО «УВО», в той день після скелелазання Сергій Твардовский оголосив, що в дитячий садочок шукають ветерана. «Я подумав, підняв руку. Вже під час співбесіди прозвучала фраза: «Все залежить від дітей», тобто, як вони приймуть — так і буде. Офіційно оформили наступного дня — я дуже сподобався діткам (посміхається). Вже працюю четвертий місяць. Скажу чесно: за півтора місяці з дітками я реабілітувався швидше, ніж за п’ять із психологами. Щодня з моїми маленькими вихованцями я відчуваю приплив енергії, обмін нею, — розповідає Олександр Ковальчук. — Підтвердженням цього була розмова з бабусями-сусідками. Вони зауважили, що у мене очі змінилися. Я подумав про окуляри, які був змушений вдягнути після війни. Виявляється, мої очі подобрішали, а ще з’явилася посмішка, захотілося поспілкуватися з сусідами», — продовжив ветеран.
Пан Олександр пригадав, що на фоні захвату батьків від вихователя-ветерана одна мама виступила категорично проти. Спрацювали суспільні стереотипи. Через декілька днів пані підійшла і попросила пробачення, відгуки чотирирічної доньки вказали на помилку. Чоловік неймовірно тепло, з любов’ю відгукується про роботу, де прийнято називати один одного на ім’я, так само діти звертаються до старших. Розповів про одну годину під час тривоги у садочку: «У сховищі зроблена зручна кімната, вистелена матами. Бачу, до мене один хлопчина ззаду заходить. Цікаво. Другий збоку підійшов — починають бороти. Я трошки піддаюся, щоб їм було цікавіше. Третьою підключилася дівчинка і – понеслось (сміється). На мені дев’ять! Видно тільки голову і шию, решта тіла вкрита дітьми. Регочуть, кричать, що Сашу побороли. Я підсміююся і зауважую, що побороти — побороли, але на лопатки не поклали. Зрозуміло, починають старатися покласти на лопатки. Я їм «здаюсь». Тут один із хлопчаків зауважує, що українці не здаються. — Так, — відповідаю, — це я для вас здаюсь».
Таким позитивним і патріотичним чином впливає на юних вихованців садочка ветеран, а нині вихователь Олександр Ковальчук. Війна змінює ветеранів, але головне — знову знайти себе і своє місце під Сонцем.
Людмила Лобачова
Матеріал підготовлений завдяки фінансовій підтримці Української Асоціації Медіа Бізнесу за гроші «Німецького Фонду Маршалла з США» та «Українського Медіа Фонду»
