Село Дворище знову в траурі. Дворищенський старостинський округ, Хорошівська громада, родина, друзі, колектив Дворищенської гімназії провели 21 серпня в останню скорбну дорогу молодого чоловіка, Героя Яковенка Ярослава Олександровича. Він захищав свою Батьківщину й кожного з нас від російських окупантів і поклав у цій кривавій боротьбі найдорожче – своє життя.
Ярослав був гарним, слухняним, старанним учнем, добрим, порядним односельцем, сином, онуком, племінником. Його любили й поважали люди. Тому прощання було болісним. Дорогу, якою проїздив траурний кортеж із тілом загиблого, встелили квітами, обабіч вулиць на колінах у скорботі стояли земляки, зустрічаючи свого Воїна-Захисника. Відспівували Героя чотири священники Православної церкви України. Далеко було чути траурні мелодії у виконанні духового оркестру Хорошівського будинку культури. Поховали загиблого Захисника з усіма громадянськими і військовими почестями на місцевому кладовищі у селі Дворище. Зі скорботними промовами під час похорону виступили староста Дворищенського округу Валерій Паляниця та благочинний Хорошівського району ПЦУ священник Петро Андрусяк. «Друже, ти був прикладом дисципліни і роботи над собою», – сказав про товариша друг, військовий Сергій Іщук.
Народився Ярослав 22 березня 1992 року в місті Твер на території рф, де на той час навчалася його мати Олена Миколаївна. Через кілька місяців вона із сином повернулася в Україну в рідне село Дворище, де Ярослав і мешкав усе життя.
Навчався хлопець у місцевій Дворищенській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Учителька початкових класів Майя Двораченко згадує про нього, як про дуже світлу, добру, слухняну дитину, працьовиту і самостійну. «Ярослав під час навчання в школі був низького зросту, худеньким хлопчиком. Проте постійно працював над собою, займався бігом, іншим спортом, загартовував себе, багато працював фізично. І пізніше з нього виріс міцний вродливий юнак. Він завжди був добрим, великодушним і з любов’ю та повагою ставився до всіх, був гарним прикладом для своїх синочків і для багатьох людей».
Після закінчення рідної 9-річки Ярослав вступив на навчання до Житомирського вищого професійного училища-інтернату на спеціальність «оператор компʼютерного набору, електромеханік із ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин». Саме під час навчання в Житомирі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою.
Після закінчення училища юнак працював у Києві, підтримував маму та сестру, бо батько помер рано.
У 2020-му році Ярослав одружився, а в квітні 2021-го року в них із Оленою народився син Лев.
Щоб забезпечити сімʼю, молодий батько поїхав у Чехію на заробітки. У січні 2022-го року він поїхав, а 24 лютого росія розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну. І Ярослав, який дуже хвилювався за свою родину та друзів, не зміг залишатися за кордоном, коли вдома біда й тотальна небезпека. І вже в березні 2022 року він повернувся в Україну. 15 травня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу в Збройні сили України. Служив солдатом на посаді оператора-кулеметника станції радіоперешкод, взводу радіоперешкод 20-го окремого батальйону радіоелектронної боротьби.
У квітні 2023 року в молодого подружжя народився іще один синочок – Давид. Ярослав дуже тішився своїми дітками, був чудовим батьком і турботливим чоловіком. Він придбав і почав перебудовувати власний будинок для своєї сім’ї.
А в травні 2024 року він дізнався, що стане батьком ще й дівчинки, яка має скоро народитися. Він дуже чекав маленьку принцесу і вже її любив.
Але страшний трагічний день 13 серпня став останнім у житті Ярослава. Він загинув під час ворожого обстрілу, перебуваючи на бойових позиціях свого підрозділу, у селі Садки Сумського району Сумської області.
Синочки загиблого Воїна Ярослава Яковенка ще маленькі, а донечка народиться вже без батька й ніколи не пізнає його обіймів. Проте вони упродовж усього життя відчуватимуть його любов і захист, вони знатимуть, що їхній тато загинув, як Герой, захищаючи Україну і виборюючи їм і своєму народу світле мирне майбутнє й можливість жити в безпечній правовій цивілізованій державі.
А ми, земляки, маємо завжди пам’ятати цю жертву заради життя й щоденно робити усе можливе, аби підтримати наші сили оборони в боротьбі з російським агресором, аби прийшла жадана Перемога, і всі втрати, які ми сьогодні несемо, були немарними.
Вклонімося подвигу загиблих! Допомагаймо осиротілим дітям і родинам! Щодня пильнуймо, аби гідно вшановувалася пам’ять про наших Героїв!
Підготувала Надія Панченко
