Від початку 17-го до кінця 18-го століття
Найдавніша письмова згадка про церкву в Давидівці відноситься до 1600-го року. В інвентарі Вільського маєтку за 1600-й рік зазначено, що в Давидовичах (так тоді називалось село) налічується 28 дворищ1 та 11 пів дворищ, є «церква громадська, до церкви дворисько».
Коли церкву побудували, як довго існувала будівля – не відомо.
У другій половині XVIII століття парафіяльна церква в селі Давидівці в ім’я Великомучениці Параскеви входила до складу Черняхівського деканату Київської унійної Митрополії2. Офіційні особи Митрополії регулярно перевіряли діяльність своїх парафій. Тож із документів генеральних візитацій3 за 1784 та 1790 роки відомо, що будівництво нової церкви в Давидівці розпочалося з дозволу радомисльського офіціала Михайла Примовича і тривало десять років. Закладав церкву декан Черняхівський Іван Немоловський 1 вересня 1772 року. Він же й освятив її 28 жовтня 1782 року. Церква стояла серед села, на високому місці, висотою 26 аршин4, а в ширину і довжину по 10 аршин. Від землі по вікна викладена з дубового дерева, а закінчена деревом сосновим, ошальована сосновими дошками, дводільна, трикупольна, крита гонтами5. На куполах три залізних хрести, листовим золотом визолочені. Дверей двоє на завісах залізних, підлога з тесаних дубових брусів. На час візитації 1784 року ще не було іконостасу та дзвіниці, проте все необхідне для церковної служби священник мав, у тому числі й антимінс6 унійного митрополита Феліціяна Володковича (1697–1778). У 1782 році була заведена метрична книга, яка зберігалася при церкві до кінця ХІХ століття. Недалеко від церкви знаходився будинок священника; поля і сіножаті надала в користування власниця села Доміцелія Бачинська.
У 1784 році до приходу Свято-Параскевської церкви належали села Давидівка та Грушки, у яких разом було 75 димів.
У 1784-1790 роках до церковного кліру7 належали священник, дяк та паламар. Священник Яків Федорович Залюбич служив у Давидівці з 1782 року, рукоположений уніатським митрополитом Володковичем у 1772-му. Дяком записаний син священника Карпо Дубинецький зі Сколобова, а паламарем – Микита Мальчинський.
При церкві діяло церковне братство, до якого входили Ігнат Рапштинський і Грицько Мельник із Давидівки та Павло Коваль і Юрко Ковтуненко з Грушок. Раз у рік, у день Святої Параскеви, відбувалося храмове свято.
Із унії – у православ’я
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії, давидівська церква із унії була переведена у православ’я. Відбулося це в 1795 році, як і в навколишніх приходах.
У 1806 році був складений детальний опис церковного майна. Убранство церкви залишилося майже без змін, проте замість уніатського антимінса вже був «антимінс преосвященнаго Рафаїла, митрополита Київського». До церковних книг додалися видання московські: «Краткое поучение, Должность христіанина, Молебниковъ три, Панахидниковъ три, Служебник». Заведені нові метричні та сповідальні книги зберігалися при церкві з 1798 року. Дзвіниця була з дубового дерева, на два яруси, висотою 25 аршин, покрита гонтом. На ній висіли три дзвони, вилиті в 1702, 1720 та 1778 роках.
Церковна громада та поміщицька економія підтримували будівлю в гарному стані, тож у клірових відомостях ще довгий час писали «церковь крепка, к священнослужению пригодна». У 1854 році будівля церкви була відремонтована. Та вже у 1865 році за рахунок Міністерства внутрішніх справ із залученням коштів прихожан та церковних грошей була побудована нова церква, яка збереглася до нашого часу, хоч і перебудована. Дерев’яну будівлю звели в новому стилі, у зв’язці з дзвіницею. Віряни вибудували кам’яний фундамент. Стіни зовні та всередині були пофарбовані олійними фарбами. Покрівля – з листового заліза. Всередині – новий іконостас. Освятили церкву 30 жовтня 1866 року. «Престол в ній один, в ім’я Святої Великомучениці Параскеви, приділів нема».
У середині ХІХ ст. до приходу Свято-Параскевської церкви увійшла Березівка, де проживала колишня православна шляхта, яка після відміни кріпосного права була записана до стану міщан. Упродовж ХІХ століття кількість населення в приході постійно зростала.
Православні священники Свято-Параскевської церкви
Священник Яків Залюбич був настоятелем церкви до 1805 року. Після його смерті деякий час не було постійного настоятеля. З початку 1806 року церквою опікувався горошківський священник Іван Садовський, наступного року – сколобівський священник Савва Дубинецький. 5 травня 1807 року приходським священником призначений Антоній Ігнатович, зять покійного Якова Залюбича. З травня 1820-го за парафією наглядав сколобівський священник Роман Саволинський.
Із 1821 по 1847 рік приходським священником в Давидівці значиться благочинний ієрей Василь Немоловський. Наступним був його син, Іларій Немоловський, який служив аж до смерті в березні 1875 року.
У 1875-1894 роках настоятелем був Микола Берестовський, зять Іларія Немоловського. А з 1894 по 1915 роки – Євгеній Капустинський, уродженець Волинської губернії.
Довгий час джерелом забезпечення для священника та церкви були земельні угіддя. Аж до початку ХХ століття церква продовжувала використовувати землі, надані ще в 1782 році.
У 1915 році священник та причт обробляли 62 десятини8 763 квадратні сажні9 землі. Від 1843 року кошти на утримання священнослужителів і причту виділялися із казни.
Радянський період
Із перших років радянської влади діяльність релігійних інституцій була дуже обмежена. Церква втратила землю та майно. Православна громада існувала в умовах шаленої антирелігійної пропаганди та морального тиску.
У списку релігійних громад Коростенської округи за 1925 рік зазначено, що громада Свято-Параскевської православної церкви в селі Давидівка налічує 175 членів і належить до течії старослов’янської. Статут зареєстрований 8 квітня 1924 року.
У 1925 році змінився адміністративний поділ, і релігійна громада в Давидівці знову реєструє статут. Він був виписаний таким чином, щоб громаду легко було контролювати. Окружний виконком мав право своєю постановою її закрити, для цього достатньо було лише арешту одного із членів церковної громади. Проте цей храм не розібрали в 1930-х роках, як багато інших, він діяв і під час німецької окупації, і в післявоєнний час.
У кінці 1950-х років з новою силою розгорнулася антирелігійна боротьба. І в Давидівці закрили храм та перетворили його на колгоспний склад для зерна. Священник отець Микола говорить, що це було у 1962 році. Колишня жителька Давидівки Світлана Піонтківська розповіла: «Останнього священника перед закриттям звали отець Нечипір (Черниш). У 1960-х роках завідувачем колгоспною коморою був Вознюк Володимир. Він же завідував і складом у церкві. Пам’ятаю, як у 1964-65 роках ми з подружкою бігали на цей склад дивитися на «картіни», а по кутках лежало зерно». Згадує цей період і жителька Давидівки Ольга Сівченко: «Боляче було дивитися, як у храмі все знищували щурі, скрізь була пилюка і бруд».
Наступний етап відродження парафії Свято-Параскевської церкви розпочався 14 серпня 1989 року. А вже 28 серпня свою першу службу в цьому храмі провів отець Миколай, в миру Микола Ярославович Рип’янчин. Із того часу вже більше 35-ти років він разом із вірянами організовує церковне життя. У 2019-му році громада перейшла до ПЦУ, і нині це релігійна громада Великомучениці Параскеви-П’ятниці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України). За ці роки в храмі зробили ремонт, поставили новий іконостас, обновили розписи, придбали дзвони (за кошти земляка Анатолія Подіка). При цьому тут дбайливо зберігають рештки старовини, як, наприклад, фрагменти іконостасу ХІХ століття чи ковані цвяхи, знайдені при ремонті купола.
Наступного року давидівській церкві Святої Параскеви виповниться 160 років. За свій вік вона бачила і розквіт, і занепад. Нам же варто берегти й охороняти її як пам’ятку історії, архітектури.
Людмила Горковчук
Фото авторки
Словник
1. Дворище – форма сільського поселення нерозділеної великої сім’ї. Упродовж XVI ст. відбувався інтенсивний процес розпаду українських дворищ на «пів дворища», «чверть дворища», «жеребки».
2. Берестейська церковна унія 1596 р. – церковно-історична подія, внаслідок якої більшість ієрархів Київської митрополії перейшла з-під юрисдикції Константинопольського патріархату під верховенство Римського Престолу, зберігаючи візантійсько-слов’янську обрядовість, власні ієрархічно-адміністративні структури, канонічний правопорядок та духовно-культурну спадщину.
3. Візитація – перевірка діяльності парафії вищою церковною адміністрацією.
4. Аршин – міра довжини. Російський аршин – 71,12 см
5. Гонт – будівельний матеріал, дерев’яні дощечки, що використовуються для покриття даху.
6. Антимінс – посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі у православних церквах.
7. Клір – у християнстві – духівництво як особлива спільнота, відмінна від мирян.
8. Десятина – старовинна міра земельної площі, 1 десятина = 2400 кв. сажнів = 10 925 м², тобто 1,0925 га.
9. Сажень – давньоруська одиниця вимірювання відстані, площі та об’єму. 1 сажень = 7 англійських футів = 84 дюйми = 2,134 метра. Квадратний сажень – стародавня одиниця виміру площі, 1 кв. сажень = 4,55 м2.
