У четвер, 20 липня, Новоборівська громада, родина, численні друзі, побратими провели в останню путь Героя Андрія Геннадійовича Семенія.
Загиблий Воїн-Захисник Андрій Семеній народився 20 лютого 1991 року в м. Сєвєроморську Мурманської області в родині військового. Батьки переїхали туди за місцем служби з Нової Борової, і саме там у них народився молодший син Андрій. У 1993 році родина повернулася в Україну на свою малу батьківщину. Батько, Геннадій Броніславович, пішов служити на склади цивільної оборони в Кропивенку. Із початку повномасштабної війни він є учасником добровільного воєнізованого формування Новоборівської територіальної громади.
Андрій підростав разом із своїм старшим братом Віталієм. Мама Наталія Володимирівна з татом навчали їх бути добрими людьми, залучали до посильної праці. Андрій закінчив 11 класів Новоборівського НВК. Вступив до Житомирського державного агроекологічного університету на факультет лісового господарства. Через рік до цього ж вузу вступила його кохана дівчина Олександра Семеній (прізвища у них були однакові). Навчалися, зустрічалися. Взаємне кохання привело їх до шлюбу. Побралися ще студентами. Народилася донечка Софійка. Після четвертого курсу молодий чоловік поїхав на практику за кордон, у Данію. Там був і на заробітках. Потім працював переважно в Польщі, займався ремонтом яхт, здобув освіту і право на керування яхтами.
Періодично бував удома, тішився своїми дітками, бо вже мали й синочка Дениска.
У 2019 році Андрій записався у Територіальну оборону, проходив навчання в Ушомирі.
Із першого дня повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Андрій Геннадійович добровільно прибув у Хорошівський військкомат із рюкзаком. Отримав повістку і служив до 30 грудня цього ж року в роті охорони. Пізніше його перевели у військову частину, що дислокується в Житомирській області. І він разом зі своїми побратимами служив у найбільш напруженій точці фронту – в районі міста Бахмут. У лютому був поранений, переніс операцію, перебував певний час на реабілітації. Потім із 7 червня знову був на фронті.
Загинув Андрій Семеній – старший солдат, розвідник другої розвідувальної роти, другого розвідувального взводу першого механізованого батальйону – 16 липня 2023 року в районі населеного пункту Залізнянське Бахмутського району Донецької області.
Домовину з тілом Героя привезли військові до батьківського дому. Тут прийшли попрощатися із загиблим Захисником України близькі люди. Потім похоронна процесія рушила до центру селища Нова Борова. Зустрічали Воїна живим коридором, вшановуючи його подвиг. Біля селищної ради з прощальним словом виступили очільник громади Григорій Рудюк та заступниця директора Новоборівського ліцею, класна керівниця Андрія Олена Пальчук. Говорили слова пошани Герою, вдячності за його жертовність в ім’я України, глибокого співчуття батькам, дружині Олександрі з дітками, усім рідним. Якраз почався дощ – небо плакало разом із людьми. Потім похоронна процесія рушила до будинку, де проживала молода родина. Тут священники ПЦУ розпочали чин відспівування. Продовжили заупокійну службу в храмі святого Андрія Первозванного. Службу очолив настоятель храму о. Петро. Йому співслужили священники ПЦУ. Після служби домовину з тілом загиблого Воїна-Захисника провели в останню дорогу до кладовища, де і поховали на Алеї Героїв з усіма громадянськими і військовими почестями. На кладовищі слово мав священник о. Петро та від побратимів – представник військкомату Олександр Безпалюк.
Батько, Геннадій Броніславович, у скорботі згадує: «Андрій усім цікавився. Любив риболовлю, катався на велосипеді, усе допомагав по дому. Йому не потрібно було загадувати – він сам усе бачив і робив. Він завжди був активним, проте ніколи не було ніяких проблем.
Ми висловлюємо вдячність усім людям, хто прийшов провести нашого сина, нашій громаді та військовому комісаріату, що гідно його вшанували і провели».
Олена Пальчук, класна керівниця, згадує: «Андрій навчався у нашому закладі по 11-й клас. Пройшло 15 років після випуску. Першою його вчителькою була Марія Феліксівна Прокопчук, яка його дуже любила. Вона зверталась до батьків зі словами подяки, що гарно виховали сина.
Дійсно, це дуже гарна родина, яка виростила хороших синів. Андрій був світлим і зовні, і в душі. Це була вихована, добра дитина, яка любила свою родину. Для нього прикладом і авторитетом у всьому був батько. Він часто коментував якусь ситуацію: «А мій тато зробив би або сказав би так …». З дитинства сини були привчені до праці. У класі Андрій усе умів зробити, був беручкий, працьовитий. Учився добре, любив школу, вчителів, мав багато друзів. Його загибель – непоправна втрата для всіх».
Однокласник, друг, учасник бойових дій в АТО Олександр Дячук розповів: «Ми вчились разом до 9 класу, дружили завжди. Якось нещодавно при зустрічі згадували, як Марія Феліксівна запитувала, ким кожен із нас хоче стати, то Андрій сказав: «Роботом-поліцейським». А я сказав, що водолазом. Ми сміялися над цими нашими дитячими мріями.
Андрій намагався брати від життя усе: хотів подорожувати, придбав мотоцикл, щоб скрізь їздити. Він завжди був готовий прийти будь-кому на допомогу. Коли я був в АТО – він часто телефонував і запитував, чим допомогти. Був добрим і щирим. Про нього можна сказати усе тільки найкраще. Бо він і був дуже хорошим».
Друг дитинства, учасник бойових дій в АТО і повномасштабної війни Петро Адамович із Топорищ поділився: «Андрій був Людиною з великої букви, душею компанії, готовий прийти на допомогу в будь-який час. Дуже добра людина. Важко таких втрачати…»
Висловлюємо батькам, дружині і діткам, брату та всім рідним і друзям глибокі співчуття. Подвиг Героя Андрія Семенія назавжди записаний в історії України і залишиться в пам’яті земляків назавжди.
Герої не вмирають!
Підготувала Галина Мінялук
