Зосереджена і дуже уважна, трохи напружена. Таке враження справляє Олександра на тих, хто бачить її за вишивальною машинкою. Це для неї справа нова, проте дуже до вподоби. Машинною вишивкою займається лише близько шести місяців. Спостерігаючи за Олександрою у роботі, слухаючи її розповідь про те, скільки вона працює над підготовкою до вишивання, над створенням самого узору в комп’ютері за допомогою спеціальних програм, а потім як цей узор перетворюється на завдання для машинки – переконуєшся, що вона – дуже відповідальна людина і займається улюбленою справою.
Наша землячка з Хорошева Олександра Весельєва-Пучкова була гарною ученицею в школі, активісткою шкільного самоврядування. Вона легко вступила на навчання в педагогічний університет на філологічний факультет. Здобула освіту і професію. Проте за спеціальністю не працювала. Знайшла роботу в Житомирі, яка забезпечувала їй прийнятний рівень проживання. Був хороший колектив, серед якого дівчина мала численних друзів, – усе її влаштовувало. Робота сприяла і особистісному зростанню, бо треба було весь час вчитися, вдосконалюватися. І саме в результаті виконанням безпосередніх посадових обов’язків вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Павлом. За певний час спілкування вони виявили спільність характерів і поглядів на життя. Народилось кохання. Створили сім’ю. І зараз підтримують одне одного у всіх життєвих негараздах.
Коли почалася повномасштабна війна, компанія, де працювала Олександра, припинила свою діяльність. Певний час працівники ще сподівалися на відновлення роботи, проте згодом надія згасла. «Спочатку я була в якомусь шоці від усіх цих подій. А потім почала думати про те, що життя продовжується, і треба давати собі раду», – розповідає Олександра. На початку цього року зареєструвалася в місцевому підрозділі служби зайнятості як безробітна і почала активно шукати роботу. Ходила на кастинги, співбесіди, але відчувала, що спроби марні, бо щоразу переконувалася, що робота заради роботи – це не для неї. Вона хоче займатися справою, яка б їй подобалася.
«Попри те, що я отримувала виплати, все ж думала, що мені треба шукати роботу. У Хорошеві мало місць, куди можна піти працювати. Я вирішила започаткувати власну справу.
Одного вечора чоловік показав мені відео в Тік-Ток, як дівчина вишиває на вишивальній машині. Я почала гуглити ці машини, як вони працюють. Це мене захопило. З’явилося бажання й собі так навчитися. Мама мене теж підтримала, сказала, що було б добре.
Про свою ідею я розповіла у Центрі зайнятості. Мені запропонували пройти професійні курси в Рівному на вишивальницю. Початок занять – 15 лютого. Упродовж навчання я паралельно написала бізнес-план і подалася на державну програму єРобота для розвитку власної справи. Бізнес-план був успішним. Я його захистила й отримала грантові кошти на придбання обладнання та матеріалів, які мені потрібні для роботи.
– Я не роблю вишиванок, бо сама люблю кежуел-одяг. (Ред.: кежуел – повсякденний стиль, котрий насамперед є комфортним). Тому займаюся переважно футболками, світшотами, худі – таким одягом, який можна носити на щодень, на роботу чи на прогулянку. Проте ці речі будуть з вишивкою і говоритимуть про вашу індивідуальність , – розповідає Олександра.
Вона лаконічно і коротко розповідає. Але насправді все було не так просто. У Рівному за направленням центру зайнятості Олександра навчалася безкоштовно. Проживання теж було безкоштовним і навіть дорогу з Хорошева до Рівного і назад їй компенсували. Вона розуміла, що певні навички машинної вишивки отримає. Але коштів на придбання необхідної техніки для роботи і започаткування власної справи не мала. Тому весь час над цим думала. Згадала, що десь їй траплялася інформація про гранти, про державну підтримку молодих підприємців. Почала шукати інформацію в інтернеті. Проте цього було недостатньо, щоб мати повне уявлення, як саме написати конкурентноспроможну заявку на державний грант. І тут саме під час навчання їй трапилося оголошення, що проводяться триденні курси з написання проєктних заявок. Курс був платним, проте вона на нього записалася, адже вже чітко бачила свою мету і прагнула результату. Пройшла навчання. Написала грантову заявку. Потім була призначена співбесіда. Розповідати про це швидко. Але кожен момент Олександра переживала дуже емоційно, хвилювалася, чи все вийде. Співбесіду пройшла. Результат конкурсу теж виявився для неї успішним. І дуже важливо, що він за часом майже співпав із закінченням професійних курсів з оволодіння новою справою.
Ось як Олександра розповідала про момент, коли побачила результати конкурсного відбору: «Мамі дзвоню – мама плаче. Я плачу. Чоловік сказав, що він і не сумнівався в моєму успіху. 1 травня закінчилося навчання, а відповідь щодо грантового конкурсу прийшла 28 квітня. Все склалося добре. Аж не вірилося».
Після навчання у Рівному Олександра офіційно зареєструвалася як фізична особа-підприємець (ФОП). А через короткий час на її ім’я в Ощадбанк надійшли грантові кошти на придбання необхідного обладнання і матеріалів. Кошти на руки не видавалися. Підприємиця замовляла товар, а банк згідно з договорами, рахунками безпосередньо здійснював проплати.
Таким чином вона отримала і знання та вміння, і матеріальну базу для власної справи. Були придбані машинки: вишивальна, професійна швейна, оверлок і професійна праска та ще деякі матеріали й інструменти для роботи.
Тепер підприємиця із задоволенням трудиться. Проте вона усвідомлює, що має теж постійно підвищувати власний кваліфікаційний рівень, аби відповідати вимогам своїх клієнтів і клієнток. Тому постійно і невтомно працює – як не над виробом, то над собою. Хоч це непросто, та вона отримує задоволення від самого процесу вдосконалення і зростання.
Ми побували в майстерні Олександри. Вона її обладнала у будиночку, який дістався їй у спадок. Поки що тут впорядкована лише одна простора кімната. Але затишно і є всі умови для комфортної безпечної роботи. У її планах – ще обладнати склад для матеріалів і товару, а також влаштувати побутові приміщення.
Сідаючи за машинку, Олександра виконує усі вимоги техніки безпеки, готує виріб для нанесення вишивки: зап’ялює допоміжні матеріали, закріплює п’яльця на виробі у потрібному місці, підбирає і встановлює необхідні котушки з нитками певних кольорів, вставляє флешку з відповідною програмою, виконує ще деякі маніпуляції, а вже потім автоматично відбувається вишивання. І навіть тоді, коли машинка працює, Олександра пильно стежить за процесом, сама перетворюється на його частину, яка готова за мить втрутитися при якомусь збої чи обриві нитки і швиденько все виправити, налагодити роботу.
Потроху збільшується кількість людей, які хочуть замовити у Олександри вишиті оригінальні речі. Багатьох приваблює те, що замовник може запропонувати власний варіант оздоблення виробу. І тоді такий одяг є унікальним та особливо цінним.
Олександра як ФОП – маленька краплинка в економіці України. Але саме з таких краплинок і складається цілісність і стабільність економічного фундаменту держави. А міцність економіки – це можливість протистояти у війні з окупантом. І кожен і кожна, хто знаходить себе і відкриває власну справу – допомагає державі здобути таку жадану Перемогу.
Надія Панченко
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
