Десять років Україна стікає кров’ю. Однак життя перемагає: люди закохуються, створюють сім’ї, народжують дітей та роблять усе, щоби бути незламними. Свою історію розповідає пані Юлія. Вона — учасниця Революції Гідності, дружина військовослужбовця, волонтерка, мама трьох дітей.
Початок повномасштабного вторгнення
– Про дуже ймовірне російське вторгнення ми говорили ще раніше, – розповідає Юлія. – Чоловік знав, що буде війна, стимулював збирати валізку та планувати евакуацію. Я страшенно саботувала і валізку збирала 26 лютого. Провів нас у Львів, там сказав, що буде нас захищати. Він мав обмеження за станом здоров’я, тому я не повірила, що одягне форму військовослужбовця. На той момент коханий був при волонтерському штабі міста Житомира: розбирав завали, будував барикади, працював із людьми. Так було за часів Революції Гідності, так було й на початку повномасштабного вторгнення. У Львові я відповідала за свою ділянку — колцентр. Координувала звідти роботу волонтерів на Житомирщині. Цим займалась понад два тижні. Коли ми з чоловіком зрозуміли, що біда надовго, то прийняли рішення перебратися в Німеччину до його друзів. З дітьми переходила кордон п’ять годин, далі Вроцлав і Берлін.
У дорозі я зрозуміла, що вагітна. Це було трохи несподівано. Дитина не запланована, але дуже бажана. Ми відкладали, бо прагнули досягти певного матеріального комфорту.
У Берліні я жила у друзів чотири місяці, відчуваючи себе неймовірно непотрібною. Коли ж виникало завдання зі штабу, то летіла на крилах виконувати. Пригадую, як потрібно було на якомусь будівництві знайти дешеві рації… І ура! Я в Берліні й можу допомогти нашим десантникам! Купила й надіслала!
Чоловік у війську
– Я в Берліні, він пише: «Я мобілізувався!» Радів, як дитина, яка їде в «Артек». Йому довго відмовляли, але він як волонтер співпрацював із бригадою, де був новітній підхід до рекрутингу. Там попросили необхідні документи та мотиваційний лист. Став учитися на пілота БПЛа. В армії він мені не уявлявся — щиро сподівалася, що виженуть за складний характер (сміється). Але ні, тримає субординацію, готовий поступитися і всю енергію спрямовує на спільну мету.
Я довго не витримала за кордоном. Вирішила повернутися в Житомир. Це рішення було найкращим у моєму житті. Розуміла, що чоловік не зможе до нас приїхати, а стосунки на відстані дуже складні. Знаєте, один раз він зробив нам у Берліні сюрприз, коли приїхав на день із волонтерами. Вони тоді техніку переганяли. Повернулась я в Україну з умовою: якщо починається небезпека — знову виїду. Ну, й хотіла народити в Житомирі.
Поповнення в родині й кохання на відстані
– Хоча вдома тривоги і часто вимикають світло, проте тут усе знаєш, свої люди, з якими будуєш систему підтримки. Чоловік купив посудомийну та пральну машинки, іншу техніку для полегшення побуту. Я ж розуміла, що в цей час більшість завдань родини лягає на мої плечі.
Чоловіку вдалося потрапити на пологи. Після мого повернення з дитиною з лікарні він одразу поїхав на передову на Донеччину. І ми намагалися тримати зв’язок. Малому виповнилося 4 місяці, старші залишилися з бабусею, а я вперше поїхала до коханого. На той момент у нього було навчання в Дніпропетровській області, вдень — опанування нової техніки, а ввечері — родина. Армія тим незручна, що ти максимум можеш планувати на 2-3 дні, і в момент усе може змінитися. Коли влітку 2023-го йому двічі перенесли відпустку, я психанула і в серпні з дітками приїхала до нього. Це були степи на Миколаївщині. Нова зброя «дозволяла» не бути на «нулі», при цьому збільшуючи кількість «хороших рускіх». Він поселив нас у гостинної сільської господині і знаходив час приїжджати. Ми побули разом п’ять вечорів.
Армія дуже стимулює «внутрішній туризм». Скільки жінок їздить до коханих у Краматорськ, Покровськ! Все залежить, наскільки вистачає сміливості.
Підтримка від кола посестер
– Минулого літа ми створили спільноту дружин військовослужбовців «Клуб анонімних військоголічок». Зараз це закрита група в телеграмі. Нас до двадцяти, є постійний кістяк. Обмінюємося досвідом і підтримуємо одна одну. Великий потенціал в тому, що це зустрічі у форматі «рівний-рівному», де ти можеш поговорити з людьми, які розуміють твої потреби. Коли одна говорить, а друга продовжує. Тому що «криє» не всіх одночасно. Сьогодні твій чоловік у відпустці, і ти в ресурсі, сяєш, підтримуєш інших дівчат. Згодом він кілька днів не виходить на зв’язок — інша в ресурсі. Час від часу зустрічаємося в реалі, починали збиратися в парку, кав’ярнях, нині у когось вдома. Наше жіноче коло — велика допомога, і я хочу продовжувати розвивати цю тему. Зараз є програми психологічної допомоги для військовослужбовців, їхніх дружин. Із них багато онлайн, але дуже важливим є живий контакт, коли ти бачиш людину – це дуже цінно.
Спілкування з чоловіком, коли ви обоє в ресурсі, то все ок. Якщо він виснажений, то жінка підтримує. І навпаки. А коли обоє виснажені? Тоді наступає велике випробування для шлюбу, і кількість таких моментів у суспільстві збільшується.
Якщо чоловік-військовий щось не дає, то це не тому, що не хоче, а через те, що не має що дати. Він – як висушена пустеля, з якої тобі не напитися. Тоді сама шукай, де втамувати спрагу: поговори з подругою, з психологом – і в тебе буде ресурс повернутися до чоловіка наповненою. Звичайно, це не завжди спрацьовує, бо ти не можеш з ним бути постійною «квіточкою». Чоловік має знати про реальний стан речей у родині і брати посильну участь у вирішенні певних питань. Особисто я вважаю, що потрібно чесно говорити один з одним. Моя тактика така: телефонує, я розбираюся, в якому він настрої, тоді вирішую, яку допомогу і підтримку попросити. Бо інакше виходить, що він на фронті зі своїми задачами та побратимами, а ти в тилу зі своїми задачами і посестрами. Це дуже розділяє. Тому у нас прийнято, коли я захворіла – він замовляє доставку їжі додому, а мені квіточку. Ми довго до цього йшли.
Ресурс – у дітях, у любові до себе
– У плані допомоги мамі – мої діти найкращі. Знаю, що підтримають. Важко було в перший рік, коли у мене бувала висока температура, то тільки на них і могла покластися. Одночасно намагалася не навантажувати їх із маленьким. А коли синочку виповнилося шість місяців — взяла на декілька годин няню. Хотіла ввечері відпочити і побути зі старшими дітьми. Так, няня – це не з кіно. Я вчуся любити себе і хочу бути ресурсною та щасливою мамою!
Друге моє найкраще рішення — почала працювати з психологинею. Причин було багато для психотерапії: війна і чоловік на фронті, я вагітна і у маленького проблеми з серцем, син-підліток і донька 10 років, помер мій тато і захворіла мама. Прекрасно розуміла, що терміново потребую професійної підтримки. З психологинею працювали два роки, вона була поруч у важких для мене моментах.
Адже було, що рівень навантаження зашкалював, я вигоріла, здоров’я стрімко погіршувалося, навіть з’явилися нав’язливі думки. Зрозуміла, що маю лікувати нерви, і не побоялася звернутися до психіатра. За таких навантажень організм, який би не був сильний, не витримує. Ми десь ламаємося тому, що несли більше, ніж могли.
Не треба боятися психіатрів. Знаєте, це велике везіння, що я вчасно отримала якісну допомогу, пролікувалася і стала зовсім іншою.
Тепер наш малюк пішов у садочок. Ми з чоловіком пережили серйозну кризу у стосунках. Я тепер реалізую свою давню мрію — стати психотерапевткою. Другий рік навчаюся в магістратурі Житомирського державного університету імені Івана Франка. Дипломна робота з теми психологічного здоров’я родин військовослужбовців.
Хто може надати допомогу при потребі
– Є різні види допомоги. Просту підтримку може дати і подружка, яка пережила подібне. Вона вислухає, увімкне емпатію. Цього може вистачити. Якщо ж проблеми задавнені, глибокі – раджу йти до фахівця. Це не значить, що з тобою щось не так, ти погана, не справляєшся чи ще щось. Ці проблеми не можна вирішити на тому рівні, на якому вони з’явилися, їх потрібно вирішувати на рівень глибше.
Бажаю своїм посестрам дбати про себе, своє фізичне і психічне здоров’я, тому що здорова жінка може багато дати своїй сім’ї. Якщо чоловік не може зараз потурбуватися, то попіклуйся про себе сама. Якщо не можеш сама, то шукай однодумиць. Потрібно гуртуватися! Не соромтеся шукати таких, як ви, бо у чоловіків є побратими, а у нас – посестри.
Людмила Лобачова
Фото надані пані Юлією
Матеріал створений за підтримки Волинського прес-клубу
