Інший – не означає гірший

Тема-табу, спосіб пропіаритись та бути в тренді, чи просто життя? Як легко накладати ярлики на інших! Як непросто жити з усвідомленням того, що ти винен без вини! Ми не пропагуємо вивчати особливості сексуальної природи, просто хочемо розповісти кілька історій тих, про кого або мовчать, або говорять погано – про геїв, лесбійок, бісексуалів та транссексуалів.

«Мій камінг-аут не відбудеться ніколи»

Світлана виросла в хорошій, за всіма соціальними вимірами, родині. Батьки ростили свою дівчинку-принцесу, майбутню наречену правильно, на їхню думку. Вона гарно вчилась у школі, багато читала, закінчила музичну школу, пізніше отримала диплом університету. Батьки контролювали поведінку доньки: з ким спілкується, що одягає.

Сказати, що Світлані це не подобалось, не можна. Вона дуже любить своїх батьків, їхня думка для неї важлива. Проте є одна тема, якої категорично не можна торкатися у її родині – тема нетрадиційної сексуальної орієнтації.

Батьки Світлани збудували великий будинок і щодня чекали, коли ж з’являться онуки. Та не було навіть натяку на юнака, з яким можна створити сім’ю. Вони дещо запідозрили, і розмова з донькою була дуже неприємною. Зізнатися, що закохана в дівчину, Світлана не змогла.

– Це так важко – вибирати між любов’ю до батьків та коханою людиною. Я дуже ціную все, що вони для мене зробили, розумію, який це буде стрес для них, сором перед людьми… Тому камінг-аут – це не про мене. Я пішла іншим шляхом – шляхом брехні. Через сайти знайомств я знайшла хлопця нетрадиційної орієнтації, у якого така ж ситуація – страх образити батьків і бажання бути щасливим. Ми домовилися, що назвемося коханими. Познайомили батьків. Через пів року влаштували весілля, про яке мріє більшість дівчат, проте фальшиве. Батьки були щасливі. Ми переїхали жити в інше місто, знімали там квартиру. Працювали по змінах, тому без попередження батьки не приїжджали, та і бувало це рідко. Через місяць ми роз’їхались. Просто в телефонному режимі спілкувалися, а через рік розлучились. Я залишилася жити зі своєю дівчиною. Через деякий час ми придбали власну квартиру і вже шість років живемо разом. Проте батькам я сказала, що знімаю квартиру разом із колегою, бо так дешевше.

Діти – це ще одна дуже болюча тема… Матеріально ми можемо гарно забезпечити дитину, та вберегти її від психологічних травм у нашій країні – нереально. Тому живемо вдвох, у тихій любові,- поділилася Світлана.

«Я не хлопчик, я – дівчинка!»

Олександра – висока гарна дівчина: довге кучеряве волосся, струнка, а щебече, як соловей. Ніжний тонкий голосок, співає гарно. Ніхто не те, щоб здогадатися, а просто не вірить, коли дізнається, що у минулому – це чоловік.

– Скільки себе пам’ятаю, стільки я була дівчинкою. Любила всі ці дівчачі штучки… Все, що стосується чоловічого, навіть мої геніталії – були мені огидними. Я не могла усвідомити, чому «він» у мене є. Батьки мої їздили постійно на заробітки, тому чи не помічали, чи не хотіли помічати моєї проблеми. Лише тоді, коли бабуся подзвонила їм і сказала, щоб їхали додому, бо Саша вмирає, вони зрозуміли мене. Мені було трохи більше 10 років, і я ножем відрізала свій статевий орган. Велика кровотеча… Мене тоді ледь врятували.

Батькам порадили звернутися до психолога. Ми всі довго ходили до нього. В решті-решт вони мене зрозуміли. Навіть грошей дали на операцію.

Про нас ніхто не думає. ЛГБТ-спільнота – це табуйована тема. А як нам жити?! Ми просто хочемо щастя! Так, добре, що є можливість змінити стать, проте, як бути з документами? Після операції отримуєш лише паспорт і все. Не те, що ВИШі, навіть школа не зараховується. Ти – ніхто!

Моє щастя – я співаю. Тому змогла знайти роботу й відносно нормально влаштувалась по життю. Проте велика кількість самогубств серед транссексуалів трапляється саме через безвихідь. Хотілося, щоб закони були хоч трошки лояльнішими до нас, – із болем розмірковує Олександра.

«Не змогла так жити через соціальний тиск»

– Я бісексуалка. Мені подобаються і чоловіки, й жінки. Щоправда, те, що подобаються жінки, я довго заперечувала. Мені дуже важливо бути прийнятою суспільством, вести себе природно. А стосунки із людиною такої ж статі, як ти – це завжди приховування, брехня, суцільна депресія. Ти маєш придумати версію для оточуючих, хто ця людина, що забирає тебе з роботи чи веде в кіно. А ця людина любить тебе, хоче обійняти, взяти за руку – та цього робити не можна. Все приховуєш. Непростим є й питання узаконення стосунків. Приміром, як ділити спільне майно, коли воно записане на одного із гомосексуальної пари? Купували разом, а родичі можуть тебе із власного дому виселити… В лікарню до хворого чи прооперованого пускають лише родичів. А як ми можемо стати родичами, якщо офіційно такі шлюби заборонені?.. І ще безліч проблем, які ускладнюють життя і псують романтику стосунків. Приміром, мої стосунки зіпсувало саме це. Моя дівчина легко переживала образи, підколки, докори, а я не могла спокійно реагувати… Ми розійшлись.

Думаю, що потрібно щось змінювати. В першу чергу, це сприйняття гомосексуалів суспільством. Досить кидати каміння в тих, хто зовсім не хоче нічого пропагувати! Ми просто хочемо бути щасливими, – зізналась Наталія.

Кажуть, перед тим, як судити людину, потрібно взути її взуття та пройти її шляхом. Можливо, кожному із нас насправді треба спробувати зрозуміти, замість судити. Ми – люди, і найголовніше для нас – це бути прийнятими та коханими.

Денис Войналович

Створено для конкурсу журналістських матеріалів в рамках реалізації проєкту #РізноРівні ГО “Інститут Креативних Інновацій” спільно із ЗОБФ «Gender Z» за підтримки EVZ Foundation