Наш славний земляк Олександр Олегович Залевський останнім часом проживав у Житомирі, проте народився і зростав у Новій Боровій. Тут його коріння. Тому після його героїчної загибелі на полі бою з ворогом його поховали у Новій Боровій.
Народився в Новій Боровій 2 червня 1992 року. Проживав тут, навчався в Новоборівській школі №2. Поруч із школою жив. Грався на спортивному майданчику, був життєрадісним, жвавим, товариським хлопчиком.
Мама Олександра Юлія Станіславівна згадує, що в дитинстві Саша дуже любив робити з дерева пістолети, автомати, навіть друзям їх вистругував, і вони гралися. Дуже любив їздити до бабусі в Красногірку.
Коли Саша навчався в шостому класі, то переїхав жити в Житомир, бо там працювала мама. Навчався в Житомирській школі №6. У підлітковому віці захоплювався сучасною музикою – любив рок, метал. Його кімната була завішана портретами відомих рок-музикантів.
Олександр мав веселу вдачу, був компанійським. Любив усіх веселити, розповідати анекдоти, жартувати.
Після 9 класу захотів здобути робітничу професію, щоб працювати і себе забезпечувати. Хотів бути самостійним, всупереч переконанням мами про подальше здобуття освіти.
Вступив до Житомирського професійного політехнічного ліцею №6, здобув спеціальності газоелектрозварювальника та бляхаря. Паралельно здав на водійські права.
Після навчання проходив строкову військову службу в Озерному під Житомиром.
Відслуживши в армії, у 2012 році підписав контракт і став військовослужбовцем 95-ї десантно-штурмової бригади. У складі цієї бригади він захищав свою Україну від російських окупантів ще з 2014 року.
Спільно зі своїм підрозділом брав участь у знаменитому рейді 95-ї бригади. Він був на війні, але оберігав мамине здоров’я, не говорив, що перебуває саме в зоні бойових дій.
А матуся, маючи єдиного сина, звичайно, хвилювалася. Олександр із 20-ти років був воїном і перебував на кровопролитній війні з ворогом нечуваної у світі підступності й жорстокості.
Служив за контрактом у 95-й бригаді до 2020 року. Мав від військового керівництва подяки, медалі та інші відзнаки за свою службу. Потім уже потрібно було підписувати новий контракт, та, зважаючи на мамині вмовляння, Олександр пішов на цивільну роботу. Працював у Новій пошті.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рашистів – Олександра Залевського, як досвідченого воїна, учасника бойових дій, викликали у військкомат. І з 12 квітня 2022 року він уже служив у Національній Гвардії України. Спочатку проходив навчання у Бердичеві, а потім його забрали у Першу Президентську штурмову бригаду «БУРЕВІЙ». У складі цього підрозділу він захищав Київ, Вишгород. А потім у складі свого підрозділу воював на Донбасі. Був помічником гранатометника третього відділення третього взводу на бойових машинах піхоти. 29 травня цього року отримав серйозне поранення. Лікувався понад місяць у Харкові. У його тілі залишилися осколки від ворожих боєприпасів. Але мама про це не знала. Дізналася тільки тоді, коли син приїхав додому на реабілітацію і ходив із паличкою. Через місяць знову поїхав – спочатку на навчання, а потім на фронт.
І через пів року після поранення, знову 29 числа, у листопаді, він загинув. Мамі повідомили 30-го листопада, а першого грудня прийшло офіційне сповіщення, що її дорогий син у районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області в результаті ворожого обстрілу отримав поранення, несумісні із життям.
Мама Юлія Станіславівна із болем у серці розповідає: «Саша був на війні багато років. Він був досвідченим воїном. Намагався усе, що знав, передати іншим. Коли служив у 95-ці, то в нього позивний був «Зеля» – від прізвища. А коли вже був у «Буревії», то побратими називали його «Броня», бо знали, що він умів з усяких складних ситуацій вийти й інших вивести. Але цього разу, мабуть, було дуже складне завдання…»
Олександр Залевський дуже цінував дружбу, особливо він дружив зі своїм земляком із Нової Борової Михайлом Косом. Дуже тяжко переживав його загибель. Якраз був удома на реабілітації й був присутнім на його похороні. Він усі втрати своїх побратимів переживав тяжко.
Про свої службові військові будні розповідати не любив. Особливо оберігав матусю від усякої тяжкої інформації. Проте міг поділитися із вітчимом – Олександром Сергійовичем Полівчуком, який із раннього дитинства замінив йому батька в усіх смислах. Між ними було взаєморозуміння і повага, як і має бути між батьком і сином.
Поховання Олександра відбулося 5 грудня. Похоронний кортеж із тілом загиблого Героя привезли до батьківської хати. Домовину занесли до будинку, де отець Олег, настоятель римо-католицького костелу Матері Божої Скорботної, провів заупокійну службу. Потім була офіційна частина вшанування загиблого Героя в центрі селища біля Новоборівської селищної ради. Слово мала начальниця відділу освіти селищної ради Людмила Прищепа та заступниця директора Новоборівського ліцею ім. В. Лунька Марія Зайнчуковська. Виступали також нацгвардійці: командир загиблого та побратим, які сказали, що Олександр був досвідченим хоробрим воїном і надійним товаришем.
Далі похоронна процесія вирушила до костелу, де відбувся чин відспівування загиблого Олександра.
Провести Героя в останню путь прибуло багато воїнів із Національної Гвардії. Супроводжував похоронну процесію духовий оркестр Національної Гвардії.
Вклоняємося подвигу нашого Героя Олександра Залевського. Висловлюємо щирі співчуття родині і близьким. Ніколи не згасне пам’ять про наших Захисників!
Слава Героям! Герої не вмирають!
Надія Панченко
