“АСВАБАДІТЄЛІ” прийшли…
в спогадах сучасників.
Львів. 1939.
Вони жерли мило і зубну пасту, як ласощі.
Також свічки. Плювалися, але далі жерли, бо не знали їхнього справжнього призначення.
Їли губну помаду – бо їм здавалася цукерками.
Їли липкі стрічки для мух – бо перед Другою світовою їх вкривали солодкою речовиною, також медом.
Їхні жінки приходили в театр в крадених нічних сорочках і комбінаціях з “кружавчікамі”, бо думали, що це вечірні сукні.
Не знали спідньої білизни і підв’язок для панчіх, замість них – полотняні пов’язки, де мали бути труси, і онучі замість шкарпеток.
Cмерділи – про їхній прихід попереджував запах давно немитого тіла й перегару.
90% “армії” – монголоїди, азіати.
Медичні катетери використовували, як мундштуки.
В нічних горщиках варили зупу і ходили з ними за молоком – тому, що “с цвєтамі, распісниє”.
Одягали на кожну руку по кілька годинників, надто, жіночих.
Вмивалися з унітазів, з біде набирали воду для чаю.
Коли з’їдали борщ, наливали в порожню тарілку води і хлєбалі ще раз – “для вкуса”.
Про помаранчі спершу думали, що це м’ячі. Потім, коли зрозуміли, їли разом зі шкіркою.
Ображалися, коли разом з виделкою отримували для їжі ще й столового ножа – бо “лішнєє і мєлкобуржуазно”.
Шукали “вошебоєк” – спеціальних приміщень, де можна було позбутися паразитів, і дуже дивувалися, що таких нема на окупованих територіях.
Не розуміли, навіщо господарям пограбованих осель більше, ніж одні штани, спідниця, плаття тощо.
Агітували за “новую жизнь”: “У нас каждий гражданін может піть чай с сахаром. Сахар – ето такіє бєлиє крісталли, растворяюцца в водє”.
Дивувалися, що українці годують своїх котів і собак: “У нас самі пітаюцца, нєча жратву на ніх пєрєводіть!”.
Крали, гвалтували, вбивали.
© Lyudmyla Pustelnyk
Із сторінки Igor Yakovenko
Підготував О. Голяченко
