У понеділок, 6 травня, в Новій Боровій попрощалися із загиблим Героєм Атанасовим Василем Івановичем. Об 11-й годині біля рідної домівки відслужили літію, потім похоронна процесія вирушила селищем до Алеї Слави Героїв. Тут відбувся мітинг-вшанування солдата, захисника України. На мітингу виступили: селищний голова Григорій Рудюк, представник другого відділу РТЦК та СП, учасник бойових дій Олександр Безпалюк, однокласниця Василя Івановича Олена Фещенко.
Відспівували загиблого Героя Василя Атанасова у церкві Святого Андрія Первозванного. Земляки із глибокою вдячністю та з болем у серцях зустрічали й проводжали домовину з тілом Захисника живим коридором на колінах із квітами в руках.
Останній спочинок загиблий Воїн знайшов на місцевому новоборівському кладовищі. Поховали Героя з усіма військовими й громадянськими почестями. На могилу лягли оберемки живих квітів.
У поховальних заходах брали участь дуже багато людей, бо Василя Атанасова завжди поважали у громаді за його працьовитість та золоті руки, за людяність, доброту, відповідальність. Де б він не працював – скрізь користувався авторитетом. Мав прекрасну родину, де панувала повага і злагода. Народився Василь Атанасов 9 лютого 1968 року в Луганській області, бо саме там перебували його молоді батьки. У 1980 році вони переїхали на постійне проживання в Нову Борову, на свою малу батьківщину. Василь навчався в обох місцевих школах. Здобув повну середню освіту. Одразу після школи пішов працювати в геологічну експедицію. Потім служив строкову службу на Харківщині. Після армії навчався в Києві в профтехучилищі №40 і здобув спеціальність токаря-фрезерувальника. Потім поїхав на Луганщину в селище Червонопартизанськ, де після навчального комбінату працював шахтарем, добував вугілля. Саме тут і знайшов своє кохання, свою долю – майбутню дружину Розалію, яка теж працювала на цьому ж підприємстві в кафе-буфеті для шахтарів.
Молода родина переїхала на постійне проживання в Нову Борову. Побудувалися, працювали. Василь Іванович трудився на Ремонтно-механічному заводі токарем, потім довелось йому їздити на заробітки, аби утримувати сім’ю, в тому числі був і за кордоном. Багато років і до останнього часу працював в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Разом із коханою дружиною виховали чотирьох прекрасних дітей: синів Сергія, Олександра, Тимура та доньку Альбіну. Олександр нині є військовослужбовцем Збройних сил України.
Призвали Василя Атанасова до ЗСУ 26 листопада 2023 року. Спочатку він воював на Донецькому напрямку біля Олексієво-Дружківки, обороняв Часів Яр. Тут він пройшов непросте «бойове хрещення». Постійно ходив на позиції зі своїми побратимами. Служив у званні солдата на посаді помічника гранатометника механізованого відділення механізованої роти ТРО. Отримав поранення. Лікувався. Переніс дві операції. Під час реабілітації був майже місяць удома. Коли повернувся на війну, то їхню частину прикомандирували до іншої бригади – гірсько-штурмової. І якраз там батько зустрічався з сином Олександром, бо опинилися вони в одній частині. У період, коли Василь ще за станом здоров’я не міг виходити на бойові завдання, до нього в Запорізьку область приїздила провідати дружина.
Розалія Ясавєївна поділилася: «Я приїхала до чоловіка 27 квітня, це якраз був день нашого одруження. 33 роки спільного життя. І це був останній раз, коли ми бачилися, бо 1 травня він загинув…»
Син Олександр розповів про батька: «Тато був дуже здібною людиною. Не було такої роботи, яку б він не вмів виконати. Він працював і з деревом, і з металом. Був зварювальником. Сам зробив деревообробні станки і виготовляв на них столярні вироби. Був хорошим слюсарем-механіком, міг добре ремонтувати автомобілі. Домашній «Форд» 1993 року випуску він перебрав, поварив, мотор розібрав і склав. Автомобіль запрацював, як новий. У тата був трактор. Він до нього сам поробив причіпні механізми: і плуг, і картоплекопалку, і багато іншого. Завжди допомагав усім, хто звертався, – ремонтував різну техніку, починаючи з велосипедів. І переважно безкорисливо».
Загинув Воїн Василь Іванович Атанасов 1 травня під час виконання бойового завдання з евакуації тяжко пораненого побратима в результаті ворожого обстрілу біля населеного пункту П’ятихатки Запорізької області.
Хай же не згасне пам’ять про таких Героїв, як Василь Атанасов, які поклали свої життя на вівтар свободи і незалежності України, які виборювали наше європейське майбутнє. Їхні імена назавжди записані в історії визвольної боротьби України.
Вічна пам’ять і слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
