Молох страшної кровопролитної і руйнівної війни, нав’язаної нам московитами, продовжує перемелювати душі й тіла українців. Багато родин в Україні, в тому числі й серед наших земляків, переживають тяжкі втрати рідних. І знову маємо скорботне повідомлення з Іршанської територіальної громади. Загинув, захищаючи Україну від рашистської навали, наш земляк, житель Іршанська Володимир Петрович Охріменко – солдат, номер обслуги кулеметного взводу другої стрілецької роти першого стрілецького батальйону однієї з військових частин Збройних сил України.
Народився Володимир Охріменко 20 березня 1979 року в селищі Іршанськ. Навчався 8 років в Іршанській загальноосвітній школі, потім повну загальну середню освіту здобув у Вінницькій області, бо вони з мамою переїхали на тимчасове проживання в Гайсин.
Після закінчення школи юнак навчався в Житомирському СПТУ №15 та здобув професію електрогазозварювальника, а пізніше – пекаря в Житомирському СПТУ №18. Одразу після училища Володимир певний час працював в одній із пекарень у Житомирі. Згодом влаштувався на роботу в рідному селищі в Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат, а також трудився у місцевому житлово-комунальному підприємстві та на каменедобувних підприємствах. Проживав в Іршанську.
Володимира Охріменка мобілізували на службу в Збройні сили України 20 липня 2024 року. Служив він на Донеччині на дуже складній ділянці фронту. У непростих умовах. Перебування і ночівля в окопах погіршили здоров’я. Певний час Володимир лікувався від запалення легень. Але намагався швидше видужати, аби бути пліч-о-пліч з побратимами. Він чесно виконував свої військові обов’язки й ніс місію захисника України.
Загинув наш земляк 2 вересня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області під час масованих атак ворога.
Тяжко переживає втрату його матуся, сестра, племінниця, вся родина. Сестра Тетяна згадує: «Я Володю в дитинстві весь час опікала, бо старша за нього на 10 років. А вже коли ми стали дорослими і треба було в Стариках працювати на городі, то він мене віз у село на велосипеді. Це було приємно. Дуже любив ліс. Добре знав грибні місця. Умів і любив їх збирати. Ми часто ходили з ним разом на «тихе полювання». Він був доброзичливою людиною. Родичі й знайомі згадують його лише добрим словом, бо він любив усім допомогти, підтримати. Володимир зовні був дуже схожий на свого діда, маминого тата, Білика Івана Макаровича, який був ветераном Другої світової й інвалідом війни ІІ групи. Мабуть, доля така у мого брата, що він продовжив справу діда із захисту Батьківщини й віддав життя за Україну».
Прощання з Героєм відбулося в селі Старики. Саме тут проживали його дідусь із бабусею по батьку, тут проходили канікули Володимира, з цим селом тісно пов’язане його життя. На сільському кладовищі спочивають померлі родичі. Іршанська селищна рада організувала підвіз усіх, хто бажав віддати шану загиблому Герою. Траурний кортеж із тілом воїна Володимира Охріменка прибув у село Старики 7 вересня. Зустрічали земляки його живим коридором. На площі біля бібліотеки та музею відбулася церемонія прощання із загиблим Захисником. Зі скорботними промовами виступили Іршанський селищний голова Сергій Сахненко та староста Шершнівського округу громади Наталія Ющенко. Вони висловили глибокий сум із приводу загибелі земляка, молодого чоловіка, Захисника України, а також щирі співчуття мамі Надії Іванівні, сестрі Тетяні, рідним та близьким загиблого.
Відспівували Воїна Володимира в місцевій церкві. Поховали з усіма громадянськими і військовими почестями на місцевому кладовищі.
Пам’ять про Героя Володимира Охріменка, як і про усіх Героїв, що віддали життя за Незалежність України, назавжди залишиться в серцях земляків та в історії визвольної боротьби нашої держави. Ми маємо весь час пам’ятати, якою великою ціною здобувається Перемога, і щодня робити все можливе, аби підтримати наших Захисників. У єдності – наша сила.
Герої не вмирають! Вічна слава і шана Героям!
Підготувала Надія Панченко
