Друзі! Сьогодні День пам’яті чудового українського актора Миколи Яковченка. Сучасники називали його найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних, а Сергій Параджанов взагалі казав, що він – «український Чарлі Чаплін». Він – уособлення усього українського дотепу, гумору, актор, без якого неможливо уявити такі безсмертні шедеври, як «за двома зайцями», «Ніч перед Різдвом», «Королева бензоколонки» та багато інших. Микола Федорович – незрівняна особистість, людина, яка вміла жартувати за будь-якої нагоди. Навіть про свою професію він казав: «Пика – годувальниця моя».
Народився Микола Яковченко 3 травня 1900 року в місті Прилуки на Чернігівщині. Тато займався рибним промислом, у родині було 5 дітей. Федір, батько Миколи, був чоловіком суровим і хотів, щоб син отримав серйозну професію. Той вчився у початковому училищі, згодом – у єврейській гімназії, вивчив грецьку мову. Пішов на фронт, але деталей про те, як та де служив – немає. У 1918 році захопився аматорським театром, дебютував на сцені у рідних Прилуках. З аматорського гуртка перейшов до трупи театру Пилипа Хмари. Сім років відточував свій талант у різних театрах, працював усюди, від Лубен до Харкова. З 1927 року і до кінця життя Микола Яковченко був актором театру імені Франка.
На роботу Яковченка особисто запросив Гнат Юра та відразу запропонував роль у виставі «Сон літньої ночі». Усі ролі вдавалися Миколі, він майже одразу став улюбленцем публіки. Йому був 31 рік, коли він зустрів кохання усього свого життя – Тетяну. Вона була на 10 років молодша, вродлива та дуже добра. Залицяльників у неї було безліч, та вона відмовилася від найперспективніших заради кохання. У пари народилося двоє доньок – Ірина та Юнона.
Потім Микола Федорович виконав історичну для себе роль Довгоносика у виставі «В степах України». У цій виставі з Миколою грав його кращий друг – Юрій Шумський. Він перед прем’єрою підійшов до Яковченка та сказав: «Першим на сцену вийду я!». Той знітився, запротестував, бо по сценарію першим мав йти він. На що Шумський відповів: «Я тебе знаю, вийдеш, рот до самих вух – розбестиш публіку. Ні, першим вийду я! Після спектаклю з мене чекушка».
Схильність до алкоголю – погана звичка, яка у Миколи Яковченка не взялась із нікуди. Його дружина померла рано – у 1946 році. На його руках залишилося двоє дочок. Він почав випивати, про його погану звичку у театрі ходили легенди. На зйомках одного з фільмів до актора навіть приставили людину, яка мала слідкувати, щоб він не пив. Той не відходив від нього ні на крок. Аж раптом на гримі виявилося, що той і лика не в’яже. Виявилось, що у його раціоні були яйця, які він пив сирими. Але вони були не прості – хитрий актор вводив у них горілку за допомогою шприцу.
Можна було почути і таку бувальщину, як Микола Федорович «трохи перебрав», і лікарі швидкої допомоги, не почувши пульсу, відвезли його до моргу. Коли він прокинувся, то санітари розбіглися, побачивши, як «мрець» підвівся і пішов на них, вимагаючи, щоб йому повернули одяг, бо він боїться спізнитися на репетицію.
Минув час, доньки стали дорослими, він жив із родиною молодшої Юнони – з нею, її чоловіком та онуком. І сім’я ніби зажила щасливим життям – донька піклувалася про батька, як могла. Друга донька Яковченка Ірина пішла з життя рано. Сам Микола Федорович помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту. За легендою, його останні слова: «Клоун йде на манеж». Молодша донька видатного актора Юнона пережила батька на кілька років. Трагедію втрати не витримав її чоловік Володимир Бохонко і наклав на себе руки після втрати тестя та дружини.
На власні кошти шанувальники Яковченка спорудили йому пам’ятник у сквері біля театру Франка. На ньому легендарний актор сидить на лавці у компанії свого вірного друга – пса Фанфана. І лише погляд цього людини, яка завжди ділилася з людьми добром та гумором відкриває все його нутро – він вічний та сумний.
Пам’ять та шана акторському генію Миколи Яковченка.
Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков
Підготував Олександр Голяченко
