Плекала працьовита родина Бурмак із Дашинки своїх трійко хлопчиків. Матуся Людмила Віталіївна, вчителька початкових класів, із татусем Василем Петровичем, механізатором місцевого колгоспу, ростили їх у любові, оберігали від усяких хвороб та бід, навчали цінувати життя, людей, рідне село, виховували в дітях повагу до оточуючих, любов до праці. А синочки щебетали батькам, допомагали в усіх домашніх справах, веселили їх своїми дитячими витівками.
Проте час невблаганний, а життя непросте. Настали тяжкі часи. В Україну прийшла повномасштабна війна.
Російські війська окуповують наші території, вбивають мирних людей, знищують міста і села. Батьківщина покликала своїх синів і дочок стати в ряди захисників. І пішов Олександр Бурмака захищати незалежність України, став щитом для кожного з нас. Пішов по мобілізації до Збройних сил України 17 квітня. Був старшим сержантом, командиром стрілецького відділення.
В офіційному повідомленні про загибель бійця значиться, що він героїчно загинув під час виконання військового обов’язку щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України 19 червня 2022 року поблизу селища Золоте на Луганщині.
А 25 червня у тяжкій скорботі, з величезним болем у серцях родина, друзі, однокласники, односельці, побратими-військові, жителі Хорошівської громади із почестями провели в останню путь свого захисника. Вічний спочинок знайшов боєць Олександр Бурмака на кладовищі в селі Курганці.
Староста Дашинського старостинського округу Любов Шевченко у своєму прощальному слові під час траурної церемонії розповіла про Олександра:
-Бурмака Олександр Васильович народився 15 липня 1970 року в селі Дашинка. Закінчив Дашинську восьмирічку. Після школи навчався в Червоноармійському професійно-технічному училищі. Здобув спеціальність механіка-тракториста, а після училища ще отримав права водія. У 1989 році був призваний на строкову службу, яку проходив у Німецькій Демократичній Республіці. Після демобілізації з 1991 року працював у Володарськ-Волинському об’єднанні «Західкварцсамоцвіти» оператором ультразвукового генератора. У зв’язку з різними реформами і змінами у суспільстві працював на різних підприємствах і на різних посадах. Останнє його місце роботи – полірувальник, шліфувальник каменю на підприємстві ПП «Вдовиченко». Був одружений, має доньку Марію.
Любов Миколаївна висловила глибокий сум і жаль з приводу тяжкої втрати для родини, громади, України. Вона сказала, що він Герой і завжди буде жити у пам’яті земляків та в героїчній історії нашої держави.
Однокласники, друзі втратили гарного товариша. Згадують його як доброго, спокійного, веселого, компанійського, що завжди виручить, пожартує і підніме настрій. На роботі його цінували за добрий характер і професійність. Він був умілим, відповідальним працівником скрізь, де довелося трудитися. Матуся й рідні завжди будуть поливати сльозами його могилу. І вічно буде пам’ятати своїх захисників згорьована, змучена, але нескорена Україна.
Слава Україні! Героям слава!
Підготувала Надія Панченко
