«Швидка» доставила в лікарню постраждалу жінку з ознаками фізичного насильства – у неї були травми голови та тіла.
Марії 65 років, живе у віддаленому селі. Хоча вона погано почувалася, проте їй хотілося вилити свої страждання людині, яка вміє слухати.
Переповідаємо її історію.
Усе життя Марія пропрацювала на колгоспній фермі. Саме там, а ще за домашньою роботою – на городі та по господарству – вона втратила здоров’я. Доводилося носити важкі відра, в’язки, мішки, копати, обробляти город, мусила і косити, і дрова рубати…Увесь час у праці.
Коли вийшла заміж, то мріяла про щасливе сімейне життя. Проте не так сталося, як гадалося. Із самого початку чоловік почав заглядати у чарку. Якогось розуміння, що сім’я і господарство – це спільні турботи, у нього ніколи не було. З перших місяців Марія стала для свого чоловіка обслугою: приготуй, подай, принеси, прибери, попорай господарство. Якщо щось не встигла зробити до вечора, коли він напідпитку повертався додому, – завжди чула образливі лайливі слова, нерідко й стусани отримувала.
Коли одне по одному народжувалися діти – двоє синів і дві донечки, то чоловік ніколи не рахувався з тим, що вона носила дитину під серцем, а чи була після пологів – фізичні навантаження і моральні образи були для нього нормою у спілкуванні з дружиною.
Чоловіка далі засмоктувала алкогольна залежність. Він ставав усе агресивнішим у стані сп’яніння. Не один раз Марія з дітьми, побита, змучена та скривджена, ховалася у сінниках, хлівах від п’яної розправи. Не один раз вона боялася за своє життя та життя дітей. Тяжка, виснажлива праця, нестатки в родині через пиятику чоловіка і втрату ним роботи, його байдужість до всього, що стосувалося родини, дітей, зробили свою чорну справу – забрали у жінки молодість, здоров’я, красу та віру в краще життя.
Після смерті чоловіка Марія підіймала дітей сама та плекала надію на спокійну старість. Найстрашнішим випробуванням для неї стала загибель старшого сина. Думала, що не витримає та не знесе такого горя. Витримала і це. Але не витримав організм: хвороба підступила не запитавши. Мусила проходити довготривале лікування від туберкульозу. Через перебування в лікарні не могла в достатній мірі приділяти увагу дітям. Прийшло одужання, і, здавалося б, усе погане позаду. Але в цей час менший син Іван пішов батьковою стежкою – став заглядати до чарки. У нього з’явилися проблеми в особистому житті: не зміг знайти себе, не умів, як належить, турбуватися про свою родину.
Марія нині мешкає разом із родиною сина, намагається допомогти, чим може, – і словом, і справою. Допомагає по господарству невістці, доглядає онуків. Син продовжує випивати, і невістка вже не проти випити з ним чарчину. У хаті постійні сварки, докори та погрози. Син часто звинувачує й матір у тому, що мало приділяла йому часу, неправильно виховувала, що мають малий достаток. Часто в пориві злості син дозволяє собі вдарити дружину.
Про те, що в цій родині не все гаразд і страждають діти, дізналися соціальні служби. Вони взяли родину під свій супровід. А через деякий час змушені вилучити дітей та помістити на тимчасове перетримання. Невістка пішла жити до своїх батьків.
І тоді сталося найстрашніше – Іван побив матір. Ввечері, після п’яних посиденьок із друзями, йому здалося, що мати занадто довго йому не відчиняє. Бити почав відразу… палицею, на яку вона спиралася. Без розбору, куди потрапить… зі злістю, ненавистю та агресією….
Урятувала Марію темнота, бо вона змогла сховатися у сінях за якимись речами. А потім звернулася за допомогою до сусідів. Вони викликали поліцію, швидку допомогу. Привезли стареньку до лікарні. Тут спинили кровотечу, зашили рани на голові.
Заяву в поліцію того дня жінка подавати не захотіла. Після консультації психолога мобільної бригади вона все ж написала заяву на кривдника.
Мобільна бригада соціальної допомоги, поліція та інші служби проводили відповідну роботу. Працювали з постраждалою. Поспілкувалися з донькою, яка проживає в іншому районі. Після лікування матір забрала до себе дочка.
Нині вона в безпеці. Проте чи можна повністю втамувати її сльози, чи можна до кінця вилікувати її біль?
За коментарем щодо історії цієї жінки ми звернулися до Тетяни Костриці – керівниці Мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, яка діє за підтримки UNFPA Фонду ООН у галузі народонаселення у співпраці з органами влади та ГО «Інноваційні соціальні рішення».
Вона проінформувала: «На жаль, у нашому суспільстві ще досі існує стереотипне ставлення до домашнього насильства. Це досить поширене явище, воно займає одне з перших місць серед різних видів злочинності. В Україні кожна третя жінка зазнає насильства в сім’ї.
Насильство зустрічається в будь-яких соціальних шарах, незалежно від рівня освіти і доходу.
Що ж варто пам’ятати у випадку домашнього та/або гендерно зумовленого насильства?
Пам’ятайте: постраждалим/постраждалою від насильства може бути кожен і кожна. Не існує таких ситуацій, які можуть виправдати завданий вам біль!
Пам’ятайте, що ви не самотні. Перебуваючи в Україні чи навіть за кордоном, ви завжди можете звернутися до профільних центрів і служб допомоги. Ви можете зателефонувати на гарячу лінію, аби отримати психологічну та/або інформаційну підтримку.
Якщо ви розумієте, підозрюєте, що можете постраждати від домашнього насильства, – зверніться до психолога мобільної бригади за телефоном: 050-532-95-19, отримайте консультацію та разом складіть план безпеки для себе (дітей).
Основні пункти цього плану можуть бути такими:
- Складіть заздалегідь план своїх дій – що робити, куди піти в разі небезпеки.
- Якщо буде необхідно піти з дому – підготуйтесь заздалегідь: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують ваші права власності на житло, машину тощо.
- Якщо з вами будуть діти – теж підготуйте все необхідне.
- Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Попередьте про це своїх знайомих, друзів, родичів.
- Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися. Напишіть їх на листочках, вкладіть у кишені свого одягу, одягу дітей.
Основні контакти допомоги: поліція: 102, мобільна бригада соціально-психологічної допомоги: 050-532-95-19, національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства: 116 123 або 0-800-500-335, урядова гаряча лінія: 1547».
Світлана Федоренко
