«Воістину історична подія відбулася сьогодні, 18 березня 2023 року, в релігійному житті селища Іршанська. На зборах парафіян місцевого храму Святої Покрови Української православної церкви обговорювалось питання переходу релігійної громади до ПЦУ.
Парафіяни, які прибули на збори, проголосували майже одноголосно за перехід релігійної громади храму Святої Покрови Української православної церкви до Православної церкви України.
На зборах також відкритим голосуванням обрано парафіяльну раду релігійної громади.
Вкотре українці підтвердили, що православна віра прийшла на святі землі Руси-України з Візантії, а не з московських боліт», – так про подію, що відбулася в Іршанську, розповів на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» житель селища Олександр Голяченко.
Кількома днями пізніше до нас у редакцію газети «Прапор» звернулася група активних громадян Іршанська із проханням висвітлити їхню позицію щодо цього питання на наших інформаційних платформах.
Один із активістів – Віктор Рудницький, який народився і виріс у глибоко віруючій сім’ї. Батьки його були церковними людьми. Батько Віктора Вікторовича був старостою і касиром православного храму у Володарськ-Волинському. Віктор Рудницький є учасником бойових дій у російсько-українській війні. Був в АТО, потім після повномасштабного вторгнення теж служив офіцером ЗСУ. Пішов у відставку у званні капітана, коли досяг 60-річного віку.
Ось як він висловив свою позицію:
“По-перше, болить душа за те, що палає вся Україна у вогні, йде війна не на життя а на смерть за існування і української нації, й усіх нас. Це такий біль на серці й рана, що без сліз не можна говорити. І є видимий ворог, із яким ми ведемо кровопролитну визвольну війну. Але ми маємо і ворога всередині країни, який підриває підвалини державності, який підтримує нашого ворога своїми діями і своїм впливом на людей.
Коли ми приходимо провести в останню путь наших загиблих захисників, то люди йдуть із співчуттям, у скорботі. Проводять, стають на коліна, зі сльозами, квітами проводжають. А після цього частина цих же людей після похорону ідуть до храмів УПЦ(МП) на богослужіння, несуть свої кревні кошти, віддають попу, який ці кошти віддає своєму московському ФСБ-шному керівництву (як завгодно їх можна назвати). І вони нашими ж коштами на нашій землі убивають нас із вами. Вони вбивають наших захисників на передовій. Бомбами, ракетами нищать мирних людей, діток, немовлят у пологових будинках, літніх людей, що все життя працювали на розбудову нашої незалежності, держави. І немає у них нічого святого і людяного за душею. І цей же піп московський молиться за «воинов отечества» – не за захисників України, а за наших ворогів. Приходиш до думки: чи ці люди-прихожани і їхні пастирі насправді є духовними? Чи вони є сповна розуму? Чи вони просто є посібниками ворогів нашого народу, нашої держави?
В Іршанську вже відбулися одні збори щодо цього питання. Чим люди керувалися? Це було за покликом серця й душі кожного присутнього. Тому що громада – це живий організм. Люди мислять і роблять висновки. Вони усвідомлюють, що держава у нас має бути своя, українська, церква має бути помісною, українською, аби вона теж працювала на єдність держави, на її духовність і силу. І я глибоко переконаний, якщо мова у нас буде українська, міцна армія, помісна церква і ми будемо єдині, тоді здобудемо Перемогу, Мир і збудуємо процвітаючу державу”, – сказав Віктор Вікторович.
В Іршанську на 2 квітня планують провести ще одні збори з вирішення питання переходу церковної громади до Православної церкви України.
Із цього приводу ми звернулися за коментарем до настоятеля храму Покрови Богородиці в селищі Іршанськ отця Василія. Ось як він висловив своє бачення ситуації:
“Коли храм в Іршанську будувався, то ще не було ПЦУ. Храм будувався Українською православною церквою. Був освячений нашим владикою Віссаріоном і нашими священниками. Ми молилися. У нас у Новій Боровій і в Хорошеві були так звані філаретівці, так називався Київський патріархат. Ми з ними спорів ніяких не мали. Вони в нас нічого не забирали. Вони собі своє будували. Вони були хороші порядні люди, так мені здається на сьогоднішній час. Я пропоную ПЦУ: давайте побудуйте собі храм. У вас ГЗК, вам селищна рада може допомогти. Нам уже не поможе. Нас уже вважають там москалями і так далі. (До речі, приставка МП була придумана журналістами і в офіційних документах її нема). Нам уже нічого не поможуть. А вам можуть допомогти. Будь ласка, будуйте собі. Проте церкву нашу православну, яку люди строїли, яку ми доглядаємо і доглядали, забирати – це несправедливо і нечесно.
Така наша позиція. А що вони зроблять, яка їхня думка – я не знаю. Сьогодні на їхній стороні суди, поліція, влада, сьогодні збунтований народ… Ми дуже слабкі сьогодні. У нас захисту практично немає. Ми з ними діалог ведемо. Проте вони, бачу, намагаються його забрати… Вони не можуть перевести тих божих людей, які ходять до храму божого, такого не може статися, щоб нас перевели до ПЦУ. Вони просто чужі люди. Вони приходять і його забирають… Нас вигонять. Так, як знаєте, сім’ю викинути з хати на вулицю і сказати: «От ми тут будемо жити». Оце так вони хочуть зробити.
Мене на ці збори офіційно ніхто не запрошував. Якби запросили, я би на збори пішов і своє слово сказав би. А що, я не людина, чи що?” – прокоментував священник.
Ми запитали у батюшки Василія, що він думає про те, чому питання про перехід до ПЦУ взагалі постало на сьогодні?
- “Скажу так, як є, як говорять наші християни УПЦ. Це тому, що ми не є націоналістичного такого руху. Ми патріоти, так. Але вони вважають, що це вже відстале, колишнє. Так, у нас немає такого духу націоналізму, такого підйому там, щоб кричать, волать і так далі. За це вони нас не люблять”.
Ми, по можливості, надали інформацію про позицію обох сторін у питанні щодо ініціативи про перехід церковної громади в Іршанську до ПЦУ. Просимо наших читачів бути мудрими, самим робити висновки і приймати рішення, керуючись розумом і за покликом власних сердець.
Підготувала Світлана Федоренко
Фото Juliya Shitova.
