А знаєш, й справді, все колись мине:
Війна і мода, люди і слова.
Не буде ні тебе, ані мене,
Залишиться лиш істина жива:
Не варто відкладати на пізніш
Дзвінок, розмову, зустріч, почуття.
Спішить у далечінь Великий Віз,
На жаль, немає в часу вороття.
Ще вчора паросток – вже й дерево зросло
І дітям знов маленькими не буть…
Минулося багато, що було,
Що втратили – назад не повернуть.
Не крутиться Земля в зворотний бік,
Не верне світ назад, хоч би й хотів.
У траєкторії прожитих літ
Чи все ти встиг? Усе сказав ? Зробив?
Не відкладай ані маленьку мить,
Щоб душу не терзало каяття,
Живи сьогодні! Ранок в ніч летить.
Не запізнись у поїзді життя!
Леся Гук.
Підготував О. Голяченко