Вечірній АТБ. Стоїмо в черзі на касі, бо перед нами — чоловік дуже нетверезий, але намагається встояти і все робить максимально повільно. Його вгашеність не заважає йому взяти ще пляшку горілки.
Тим часом біля цієї ж каси інший чоловік вичитує адміністраторку. Оскільки все одно стоїмо, а потім ще розраховуємось, вловлюю суть претензій: чоловік оплатив щось з Національного кешбеку, але не розчув, що йому сказала касирка і зрештою сплатив більше, ніж, як йому здавалось, він мав. Я це почула стільки разів, що мені захотілось йому просто врізати і вимкнути тим самим звук. Хто мене знає, той знає: мене насправді важко розлютити. Але цьому чоловіку вдалось: він таке ніс і так занудно, що навіть мої нерви здавали.
Адміністраторка чемно з ним розмовляє. Попри його російську, тримається українською. Він продовжує пиляти її однією і тією самою темою: що вони такі-сякі, він не розчув, а от національний кешбек. Я розумію, що йдеться про ту касирку, яка зараз розраховує нас. Поблизу стоїть охоронець, спостерігає.
Зрештою адміністраторка вкотре каже: «Прийдіть завтра, ми оформимо повернення коштів». Вкотре! На питання, коли саме прийти, адміністраторка каже, на 10-ту. Це мудило-співрозмовник (спойлер, ага). Заявляє: «Я би в вашому віці на роботу о 7-й приходив». Після всього того, що це недолуге вже наговорило, адміністраторка втомленим голосом все ж ставить його на місце. Чемно! Просить не порівнювати себе з нею та просто прийти за поверненням коштів. На очах дівчини вже бринять сльози — я зі своїм зором та запаленим оком це бачу. Зрештою, не витримую і йду ставити мудака на місце.
Звісно, я не працюю в цьому магазині, тому мене не стискає протокол. Я спочатку чемно намагаюсь дати зрозуміти хаму, що з жінкою так себе поводити неможна; що він не має жодного права знущатись над дівчиною тільки тому, що може. Далі мене понесло так, що мене чув весь АТБ. Мудило, звісно, хамило і мені, але злякалось, не знаходило слів. На кожне його слово у мене — по три, та ще й голосом людини, яка має понад 10 років досвіду співу. Я розумію, що воно цього не очікувало, воно боїться. Якщо коротко, то історія завершилась тим, що воно втікло швиденько (ми ще й поліцію обіцяли викликати). Відв’язуючи свого песика (так, у нього ще й песик був), він сказав йому: «Пошли бістро».
Я здогадуюсь, де і о котрій завтра питиму каву. Але ця історія — про те, що в нашому і без того напруженому і нездоровому суспільстві ми маємо триматись купки. Ми маємо захищати тих, хто зараз слабший — це може статись за різних обставин. Ця дівчина десь поза АТБ може і врізала би цьому хаму, а, може, і ні. Але на роботі вона точно не може. А воно знущається — лише тому, що може. Воно, коли почуло вимогу від мене з повагою ставитись до жінки, у нього зламалась «прошивка» в очах, я бачила. Воно просто не зрозуміло, здається, чому воно має так робити. Так, воно. Бо у своєму віці (йому добренько за пенсію) він так і не зрозумів, що так себе поводити — зась. Тому — воно.
Будь ласка, не мовчіть, коли у вашій присутності несправедливо поводяться з людьми. Особливо з тими, хто не може сам за себе постояти через різні обставини.
Прошивка київського хама зламалась під суто херсонським натиском. Так, херсонці навіть із трьома вищими освітами вміють говорити так, ніби все життя працювали вантажниками в річпорту .
Євгенія Вірлич, журналістка
Підготував Олександр Голяченко
