Моя однокласниця А., яка проживає зі своєю 90-літнею мамою неподалік від Києва,  декілька днів тому написала у Messenger: «Ми живі. Село в блокаді. Ми між N1, N2, N3. Виживаємо, без світла, газу, тепла. Їжі трошки є, без хліба». https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5069956853083738&id=100002084214841

Я написав їй, щоб тримались (а що у цій ситуації можна ще написати?) та шукали якісь шляхи виїзду із небезпечної зони, а наша родини готова їх прийняти у себе.

Вона подякувала мені і повідомила, що вибратись наразі важко. Евакуація з N1, це n км, і що заявку волонтерам дала.

На cьогодні ні телефонного зв’язку, ні контакту у мережі Facebook з нею немає…

… Моя люба, однокласнице! Усе буде добре!

Після Перемоги над лютим ворогом, ми знову зустрінемось у колі вірних друзів біля ганку рідної школи, сядемо за парти у своєму класі. Ми будемо згадувати яскраві сторінки дружнього шкільного життя. Ми пом’янемо однокласників та вчителів, яких немає з нами. І ми обов’язково згадаємо пророчі слова Спасителя: «Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26:52).

Витинанка Олександра Павлюка,смт Хорошів

Олександр Голяченко