У 21 сторіччі в нашій країні росте покоління маленьких українців, які живуть в умовах війни. Паростки жахіть глибоко проростають у дитячих серцях. Діти, яким виповнилось 9, 10 чи 12 років, проживають доросле життя. Про їхні страхи, переживання, таємниці, ми, дорослі, можемо лише здогадуватись.
російські фашисти заплатять велику ціну за убитих, скалічених, травмованих мирних жителів України.
ТИ НЕ ЗАБУДЕШ ОЧІ ЦІ
Подивися в ці очі, кате,
Подивися в них, сучий сину!
Ти прийшов це дитя «визволяти»
І від мами звільнив дитину.
Подивися в них, звіре хижий,
Ти ж залишив дитя без дому.
Воно навіть не має їжі
В напівмертвому місті пустому.
Подивися в ці очі, чуєш?!
Пригадай їх, як будеш здихати.
Ти своєї душі не врятуєш!
Ти за все будеш відповідати!
Ну, а поки – дивись в ці очі!
Стільки болю в цієї дитини…
Хай приходять до тебе щоночі,
Переслідують щохвилини.
Ти не матимеш спокою, вбивце!
І прощення тобі не буде!
Подивися – то ж ти зробив це,
У світах проклянуть тебе люди.
Тебе навіть свої зневажають,
Десь за рогом чи, може, в підвалі
Тебе тихо уб’ють й закопають,
Бо ти – докази знаєш й деталі.
І в обіймах тієї ночі,
Коли будеш ти, звіре, здихати –
Пригадай ці дитячі очі,
Це за них тобі, кате, відплата.
© Віолетта Кравченко
Олександр Голяченко
