День Матері в Україні відзначається щорічно  у другу неділю травня. Цього року свято припадає на 8 травня. Воно дуже важливе для кожного з нас, адже мама – головна людина в житті кожного. Цього дня традиційно діти вітають своїх матерів – квітами, листівками, невеликими подарунками.

Нинішнє свято із гірким присмаком страждань і втрат. Понад два місяці український народ героїчно виборює перемогу над ворогом. Від авіаударів та артобстрілів гине мирне населення. Щодня в Україні збільшується сумна статистика дитячих смертей. Материнська любов і молитва оберігає й рятує дітей від лиха й негараздів.

Ми запитали у мам-експерток, що для них означає «бути мамою», а також «мамою під час війни». Ось, що вони відповіли.

Марія Чепель, письменниця. Мама доньки та сина.

– Бути мамою — справжнє щастя. Це благословенна праця, бо платнею за неї є любов твого чада, яка цінніша за усі скарби. Не можу передати словами тих емоцій, які відчуваю, коли мій восьмирічний син говорить: «Мамо, ти для мене найкраща у світі». Такі моменти залишаються у пам’яті на все життя. Яна уже доросла, тому є для мене не тільки донькою, але й подругою. Я часто питаю у неї поради, її думка для мене важлива. Час війни — це іспит для кожної матері, адже наша місія — забезпечити дитині такі умови, щоб вона не жила у стані затяжного стресу.

Наталія Кайдалова, вчителька початкових класів Іршанського ліцею. Щаслива мама трьох донечок.

– Бути мамою – це неймовірне щастя, це подарунок долі, який окрилює та дає сили в моменти смутку чи розпачу, коли ти розумієш, що поруч найдорожче – діти, заради яких завжди маєш тримати себе в руках. Війна активувала ті відчуття, що здавалися звичними. Відповідальність під час кожної сирени, організованість у нестандартних для звичного життя ситуаціях, коли ти навіть у підвалі повинен створити комфортні умови, в першу чергу психологічні.

Бути мамою під час війни – це тривога в душі, коли відслідковуєш сигнали небезпеки не лише у своєму місті, а й далекому Львові, де зараз твоя доросла дитина, за яку хвилюєшся втричі більше, бо вона не на очах, і вдячність Богу за повідомлення: «У нас відбій».

Бути мамою під час війни – це постійні розмови з дитиною-випускницею про особливості складання мультипредметного тесту та перспективу щасливого життя, незважаючи ні на що. Виконання уроків з малечею та змагання у читанні книжок, сидячи в коридорі в моменти небезпеки, пояснюючи, що твоїй країні потрібні в майбутньому освічені люди, які будуть відбудовувати зруйноване. Бути мамою – виховувати духовність у молитві за найкращих вояків ЗСУ. Бути мамою – відчувати розгубленість, коли розумієш, що у твоєї восьмирічної доньки є додаток «ЦПД», в якому вона відслідковує новини, мов доросла. Вже доросла.

Бути мамою під час війни – це дбати про кішку Асю, яка привела трійко кошенят і оселилася у під’їзді, а дитина зі сльозами на очах піклується, щоб її не вигнали сусіди, створює прихисток та годує її щодня, очікуючи миті, коли можна буде взяти кошенят до рук, бо зараз старша сестра не дозволяє цього робити, щоб не нашкодити малюкам. Бути мамою під час війни – це невимовне щастя просто жити і бачити своїх дітей, робити все заради їх усмішки та перемоги.

Вікторія Коченко, переселенка, багатодітна мама (старший син Олександр – 17 років, донька Аліса – 9 років і молодший син Кирил – 6 років).

– Бути мамою – це однозначно любити – щиро, безкорисно. Це осягнення якогось неземного абсолюту любові. Ти просто любиш кожної миті. Навіть тоді, коли хочеться волати від злості й утоми на увесь світ. Любиш так, як ніколи до цього. Це постійне хвилювання, що можна було б зробити якось по-іншому, краще, навіть коли знаєш, що зробила все можливе. Це докір, що занадто балую своїх дітей і далі хочу дати їм все більше і більше.

Бути мамою – це тримати баланс між дитячим «хочу» і власними потребами. Бути мамою – це починати новий день із найщиріших обіймів, найдорожчого цілунку в щічку і слів: «Мамочко, я тебе люблю». Безумовно, я далеко не ідеальна мама. Впевнена, що наробила й ще нароблю в майбутньому в цій ролі не одну сотню помилок. Але бути МАМОЮ – це те, що я ніколи б і ні на що у своєму житті не проміняла. Єдине, на що сподіваюся, що у мене вийде навчити своїх дітей головному – бути щасливими.

Бути мамою під час війни – це важко і дуже відповідально. Війна руйнує звичні алгоритми. Розхитує відчуття контролю над власним життям і подіями довкола. Це постійне відчуття безпорадності. Тому потрібно вчитись самоконтролю. Здорова мама – здорові діти! Головне, стабілізувати свій власний емоційний стан, бо наші діти – дзеркало емоційних реакцій батьків.

Валентина Сидоренко, пенсіонерка, мама, бабуся.

– Бути мамою – це велика відповідальність за життя дитини. Це означає – любити, вибачати, навчати, виховувати. Постійно, як жити, тому що діти –  частинка тебе самої. Недаремно кажуть, що діти – це квіти життя. Діти – це дарунок від Бога та можливість ділитися тим щирим почуттям, що знаходиться в серці. Мама – це людина, котра однаково потрібна як маленьким, так і дорослим дітям. Я щаслива, адже після слова «мама» від дітей чую від своїх онуків слово «бабуся». Кажуть, що любов до онуків зовсім не схожа на любов до власних дітей. Так, вона більш зріла і спокійна. Бо у серцях бабусь цвіте сад любові до онуків.

А під час війни всі почуття загострюються. Коли  існує небезпека для дітей чи онуків, то мама готова закрити собою їх від біди. Коли чути вибухи, коли над головою пролітає ворожий літак, – найбільший жах для мами в тому, що можуть постраждати діти. Тому всі молитви материнські за дітей, за наших захисників і за Україну. Будуть у мирі жити наші діти, буде розвиватись країна – щасливими будуть і всі мами.

Наталія Грабчак, вчителька англійської мови Новоборівського ліцею ім. Василя Лунька, вчителька-менторка вищої категорії від Британської Ради. Мама двох синочків.

– Мене називають донькою, сестрою, подругою, дружиною, невісткою, племінницею, волонтеркою, патріоткою, поеткою, однокласницею……. Звертань безліч! Та найвище звання – Мама! Я дякую Богу, що стала мамою двох прекрасних синів – Юрія та Назарія! Сини зростають справжніми нескореними захисниками. Бути мамою – це коктейль різних ролей в одній жінці, це вир емоцій щодня, це самовіддана любов, це місія продовження роду, це майбутнє України!

Ми народжуємо дітей для миру! Так склалось, що 24 лютого увірвався ворог на нашу землю, став нищити усе святе…. Жінки стиснули волю в кулак і стали на захист своїх дітей, батьків, рідних і близьких – кожна на своєму фронті. Мамою-захисницею, українкою тепер пишається цілий світ! Мати-українка, Берегиня роду – не скорена ніким і ніколи! Нагодує, приголубить, розрадить, обігріє, подарує безмежну любов, навчить і буде молитись щодня і щоночі! Уклін низький усім матерям Землі! Мамам України – сили і наснаги до Перемоги! Молитва і любов береже наших дітей!

Надія Приймаченко, багатодітна мама і любляча дочка.

– Мама – це невичерпне джерело любові, ніжності, тепла, доброти, турботи і підтримки. Такою є для мене моя мама. Скільки б років не пройшло, а вона пам’ятає все, до дрібниць, що б я не запитала в неї. Моя мама виростила і виховала шестеро дітей: трьох синів і трьох дочок. Кожен уже має свою сім’ю. Моя матуся має 13 онуків і сім правнучків, скоро чекаємо на ще одну правнучку.

Бути мамою для мене – це найбільше щастя, яке може відчути жінка. Я вважаю, що з появою дітей ми починаємо інакше дивитися на світ. Ми вже не думаємо лише про себе в першу чергу. Я щаслива бути мамою трьох дітей. Старший син Андрій закінчує автомобільно-дорожний коледж. Середня дочка Дарина навчається у 8 класі Хорошівського ліцею №1, а найменша Єлизавета ходить до садочка. Кожна дитина по-своєму особлива, і кожну люблю всім своїм материнським серцем. Дуже часто діти ставлять запитання: а кого ж більше? Всіх однаково – це однозначно! Лише увага кожному в різному віці різна. Хто старший – вже більш самостійний, менші потребують більше маминої уваги і допомоги. Але моя любов, ніжність, тепло обіймів, турбота і підтримка потрібні однаково всім трьом.

Бути мамою для мене – це разом радіти успіхам, разом сміятися, веселитися. Це разом переживати проблеми, негаразди, горе і хвилювання. Особливо зараз, коли наша рідна Україна страждає від лютого ворога, який прийшов до нас, не питаючи, і вбиває наших людей, наших дітей України. Кожна мати, жінка, сестра, дочка моляться і переживають за своїх рідних. Кожна мама благословляє свого сина і навчає захищати рідний дім, родину, сім’ю, дорогу Батьківщину! Україна починається з нас! Кожна людина починається з мами!

Я люблю свою рідну матусю, я люблю свою рідну Україну!

Ми від усієї душі вітаємо дорогих мам із їхнім  святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість. Бережіть мам, бережіть батьків. І єдина порада у цей складний час – зателефонуйте своїй мамі.

Записала Ірина Сівінська