«Я бендере очко не лижу…? Я за наших Украинцев, без нациков, и бендеровцев, за тех кто защищал Союз от всяких Чмырей и тварей фашистских, за дедов что играли у дома в домино… А ты за кого…?», – таке написав мені землячок із РФ. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5069956853083738&id=100002084214841

Зрозумів, що продовжувати щось йому пояснювати, або ж далі надсилати фото руйнувань Києва, Харкова, Сум, Чернігова… марно.

Я послав його, як того російського корабля, у відомому напрямку. До речі, це уперше у своєму житті таке писав (каюсь, каюсь, каюсь)… Але ж  ТАК уже дістали ці російські зомбі.

Хто ж ця істота? Народилась у нашому селищі. При радянському союзі переїхала до Магадану. У відпустку приїжджала до мами, нашої сусідки (до речі, пречудова була жінка), де розслаблявся кожного дня (у який спосіб думаю ви зрозуміли).  Коли мама говорила, щоб піти в ліс по чорницю, відповідав, що він там її не садив…Пригощав дорогими цигарками  сусідів, які грали в доміно. І це було декілька днів. Під кінець відпуски у тих же сусідів «стріляв» папіроску,  а його мама давала гроші на дорогу…

І ось ця істота, надивившись скабєєвих, соловйових, кісєльових… і усе життя голосувала за жіріка (так мені повідомляла) обміняла Україну на тєліка.

І тут настав момент істини. Українці довідались, хто є хто. Україна стала незалежною і почала віддалятись від «братів». 24 лютого російські зомбі із кремлівським пацієнтом думали пройти Україну на сигареті… Але їхня папіроска тут непогано зашкварчала!

… Наша родина доглядала і буде надалі доглядати могилу його матері, батька і сестри. Бо ми  цінуємо і пам’ятаємо добро та взаємодопомогу.

Олександр Голяченко