Саме молоді люди визначають, чи комфортно та перспективно жити у певному населеному пункті, чи краще переїхати і шукати кращої долі деінде. У Хорошівській громаді, як виявилось, є чимало охочих молодих людей та вже й молодих сімей, що хочуть жити саме тут. Ми поспілкувались із ними та запитали, яким вони бачать майбутнє нашої громади.

«Змінимо менталітет – житимемо краще!»

Марія Лісовець, 26 років, приватна підприємиця

Батьки Марії раніше жили у Хорошеві, проте згодом переїхали до Києва. Там дівчинка навчалась у школі, потім у навчальному центрі «Престиж», отримала посаду Арт-директора салону краси. Коли Марія вийшла заміж, постало питання, де жити. У Києві не хотів жити чоловік, тому й повернулися на батьківщину. Купили квартиру, а згодом вирішили жити у власному будинку.

– Жити у маленькому містечку – це ідеально, коли у тебе маленькі дітки. Тут тихо, спокійно, немає безперервного руху громадського транспорту. Сама атмосфера сприяє правильному і гармонійному розвитку дітей. Нам із чоловіком тут дуже подобається, – вважає Марія Лісовець.

Пані Марія навчалася на арт-директора салону краси, то питання, як заробляти на життя, не стояло. Порадившись із чоловіком, вона оформилась як приватний підприємець, знайшла приміщення та відкрила салон краси «Мрія».

– Ми надаємо перукарські послуги, манікюр та педикюр, фарбування та корекцію брів. Працюю я та ще маю одну найману помічницю. Звичайно, у планах маю розширити штат і взагалі змінити імідж салону. Проте поки карантин та всі обмеження, з ним пов’язані, не дають втілити плани на 100%. Салон «Мрія» відкрився за кілька місяців до оголошення карантину. Дуже непросто було втриматись на плаву та не втратити остаточно клієнтів, проте ми впорались і навчились працювати у різних умовах. Це важливий досвід, – говорить арт-директорка.

Марія Лісовець поділилась мріями та планами на майбутнє:

– Дуже хочу розширити бізнес, щоб мій салон став Центром краси та здоров’я. Хочу мати власне приміщення, таке, щоб для різних послуг були окремі кабінети. А найбільше хочу запровадити соціальні дні в салоні, щоб малозабезпеченим сім’ям та людям з інвалідністю давати 50-відсоткові знижки чи взагалі безкоштовні послуги.

Пані Марія дуже позитивно налаштована, вона вірить у те, що у нашої громади є перспективи.

– Вважаю, що змінювати свою громаду кожен повинен, починаючи із себе. Наш менталітет треба міняти, тоді і жити будемо краще. Я дуже хочу, щоб мої дітки росли саме тут. Нам потрібно більше гуртків та секцій безпосередньо для дітей, адже від того, що ми в них вкладаємо, залежить, якими людьми вони виростуть. Сподіваюся, що все нове, що створюватиметься та будуватиметься, люди берегтимуть, тоді селище буде квітучим, охайним і привабливим для молоді, – розповіла Марія Лісовець.

«Де народився, там знадобився»

Валентин Шпаківський, 28 років, автослюсар, агроном

Народився та виріс у селі Березівка. Сім класів закінчив у рідному селі, а далі через закриття школи змушений був їздити до Володарська-Волинського (нині Хорошів). Після школи отримав професію автослюсаря. Проте усі знайомі Валентина стверджують, що він народився з талантом майстра, за що береться – усе вдається. Чоловік вправно обходиться з будь-якою технікою. Починав із мотоблока, потім самостійно склав один трактор, пізніше –  ще один. Самотужки придумує та виготовляє і деталі та навісне обладнання до власної техніки: плуги, борони, косарки, грабачки та інше.

Певний час Валентин їздив до Києва, працював охоронцем. Проте два через два тижні – це дуже багато для жонатого чоловіка, тому вирішив повернутися та працювати у селі, тим паче, що любить роботу в полі.

– У нас близько трьох гектарів землі, є своє господарство. Найкращі друзі – це моя родина. Ми живемо разом із батьками, але це навіть краще, бо можемо допомогти їм по господарству, а вони нам із дітками. Я не люблю великі міста. Я народився в селі, і тут мені добре. Звик до сільської праці. Люблю її полегшувати, тому багато читаю, вишукую інформацію про те, як виготовляти власну техніку, – це хобі і робота одночасно, – розповів Валентин.

Поділився він своїми мріями та сподіваннями про те, що село колись має відродитися, бо наша родюча земля і праця на ній – це те, що може забезпечити роботою багатьох людей, відбудувати село і змусити людей повертатися до батьківського дому.

«Хочемо гарного життя дітям»

Наталія Федоренко, 26 років, продавчиня

– Родом я із села Теренці, а після одруження стали жити з чоловіком у Хорошеві. Чому тут? Найперше, тому, що у чоловіка вже було житло. А це важливо, коли воно своє. У нього тут також робота – працює на місцевому каменеобробному підприємстві.

Так вийшло, що я після закінчення коледжу одразу вийшла заміж, а там декрет, потім іще один. Зараз дітки підросли. На роботу пішла у магазин «Аврора». Я задоволена. Робота офіційна, і графік мені підходить, – розповіла Наталія Федоренко.

Сім’я Наталії мріє про спокійне життя у тихому селищі, де будуть умови для роботи дорослим та для розвитку дітям. Хорошів – саме таке місце. Тут є можливість влаштуватися на роботу, для діток є гуртки, секції, два садочки, два ліцеї.

– Жити в іншому місці ми не пробували, та і не хочеться. Нас влаштовує те місце, де ми живемо. Працюємо на благо діток. Не відмовляємо і собі у відпочинку. Дуже хочу, щоб Хорошів розвивався, щоб наша громада мала кращі дороги і було легше добиратися з одного населеного пункту в інший. Але в цілому ми задоволені життям у нашому містечку, – поділилася Наталія.

«Не жалійся, а роби!»

Оксана (23 роки) та Максим (26 років) Шарії, підприємці

Молода родина Оксани та Максима має цікаву географію проживання. Оксана народилася та виросла у Дашинці, чим дуже гордиться, бо любить рідне село. ЇЇ чоловік Максим із Ємільчинського району. Після весілля стояло питання, де ж житимуть молодята. Оскільки Оксана вже оформила документи на приватного підприємця та чекала остаточних дозволів на оренду землі у центрі Хорошева, то Максим погодився переїхати на батьківщину дружини. Спочатку знімали житло у селищі, активно будували кав’ярню «Tandem Kava». Оксана тим часом ще вчилася та працювала в аптеці фармацевтом. Пізніше, після народження донечки Мії, родина переїхала у Дашинку. Було непросто суміщати батьківство, сесії, підприємництво, та родина Шаріїв упоралася з труднощами.

– Нашій кав’ярні вже майже рік. Ми постійно вдосконалюємося. Чоловік –  будівельник, тому все, що у нас є, – його рук справа. Ми вже окультурили прилеглу територію, встановили лавки. Вважаємо, що найкращі зміни – це ті, що ти робиш сам. Приміром, не подобається сміття – прибери, покажи приклад. Таким прикладом було і будівництво «Tandem Kava». На місці, де ми побудувалися, раніше було багато чагарників, дехто кидав сміття. Тепер нашу кав’ярню вважають однією із кращих у Хорошеві, – розповіла Оксана Шарій.

Власники кав’ярні мають двох найманих працівників. У майбутньому планують ще розширюватися, збільшувати кількість поціновувачів кави та інших не менш смачних напоїв. Оксана планує вийти працювати  в аптеку, при цьому суміщати і роботу у кав’ярні, бо любить їх обидві. Максим доглядає доньку, постійно допомагає баристам у кав’ярні, окрім того, ще шукає й інші види підробітку.

– Ми впевнені, що наша громада буде процвітаючою. Прагнемо, щоб хорошівці не їхали на заробітки в інші міста, а до нас приїжджали молоді люди звідусіль. Щоб лишались тут жити. Пропонуємо кожному почати змінювати себе та своє бачення світу на краще – і світ буде кращим. Не жалійтеся, не чекайте манни небесної, а робіть уже, – розмірковують Оксана та Максим Шарії.

Любов Дем’янчук