Дивлячись на цю життєрадісну, усміхнену, добру жінку, важко повірити, що за її плечима вже стільки прожитих літ. За 90 років Марія Михайлівна Павлюк пройшла нелегкий шлях, проте і досі радує свою велику родину привітністю та оптимізмом, сусідів – добрим словом та допомогою, Бога – щоденною щирою молитвою. Жодного дня за свої роки пані Марія не нарікала на життя, хоча випробувань на її долю випало чимало.
Народилася жінка 6 жовтня 1931 року в Мар’янівці тоді ще Володарськ-Волинського району у сім’ї Михайла Даниловича та Марії Павлівни Моргун. Подружжя мало семеро дітей, Марійка була другою дитиною. Дитинство було нелегким, адже довелося пережити голодомор, Другу світову, повоєнну відбудову. Згадка про ті страшні роки навічно закарбувалася в пам’яті жінки.
– Незадовго до початку війни, мого батька репресували через віру в Бога, – розповідає Марія Михайлівна. – Він пройшов через жахливі тортури у застінках НКВД, його допитували й постійно били, вимагаючи, аби він відмовився від Бога. Проте його віра була сильною і допомогла витерпіти й не вмерти не тільки у камері, а й згодом у таборах. Щоб наша сім’я змогла вижити у ті часи, мама змушена була мене віддати до своїх батьків, у Черняхівський район. Там я пішла у перший клас. А потім почалася Друга світова війна. Мама мене забрала додому, а жили ми в селі Гута-Мошківська. Пам’ятаю, як в один день німці спалили наше та ще два сусідніх села. Нас усіх зібрали й вивезли до Коростеня. Що нам довелося пережити за три дні, поки ми там були, важко передати словами. Затим німці відбирали людей на примусові роботи до Німеччини. Мені пощастило, я залишилася, а потім повернулася до сім’ї. Нам жилося дуже скрутно й голодно. Вижили завдяки корові. А ще постійно молилися Богу, – розповідає пані Марія.
Нацисти спалили їхній будинок, й велика родина змушена була йти жити в інше село, де були порожні хати. Так вони перебралися у Найдорф (нині Заздрівка Дворищенського старостинського округу). Із 14 років Марія Михайлівна пішла працювати у місцевий колгосп різноробочою. Працювала на рівні з дорослими. В усьому була першою помічницею неньці. Щонеділі уся сім’я ходила молитися в Дашинку до храму. Там Марія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Марія одразу припала до серця Анатолію. Молодята швидко підготувалися до весілля, хоча великих статків не мали. Проте нареченій змогли пошити красиву весільну сукню, а наречений позичив у сусіда костюм і взуття, так і розписалися, й обвінчалися.
Молоде подружжя почало жити в Дашинці у батьківській хати чоловіка. Обоє працювали в колгоспі. Анатолій – трактористом. Марія – годувальницею телят. Жили у любові й злагоді. Виростили й виховали 11 дітей. Усіх змалку привчали до селянської праці і до віри в Бога, а ще вчили бути добрими до людей та в усьому допомагати ближнім. Подружжя прожило 62 роки. Майже десять років тому через хворобу пішов у засвіти чоловік і батько Анатолій Давидович Павлюк.
Марія Павлівна проживає сама. Усьому дає раду: і на городі, і господарству. Встигає ще й сусідам в усьому допомогти.
Довгими зимовими вечорами, поки дозволяв зір, жінка займалася рукоділлям. Усім дітям та внукам в’язала теплі шкарпетки та рукавиці.
Ще одним захопленням Марії Михайлівни є музика і пісня. Довгий час співала у церковному хорі. Самотужки освоїла гру на мандоліні.
Численною й дружною є родина Павлюків, адже усіх їх налічується 231. Має Марія Михайлівна 56 онуків, 97 правнуків, 2 праправнуків. У 2011 році Марії Павлюк присвоєно почесне звання «Мати-героїня».
Шкодує жінка тільки про те, що так і не змогла закінчити школу, але усе життя продовжувала вчитися.
Попри поважний вік, найстарша парафіянка жодного разу не пропустила недільну службу у храмі.
– Віра в Бога завжди мені допомагали здолати усі труднощі, – ділиться ювілярка. – Ми розпочинаємо і закінчуємо день щирою молитвою.
Марія Павлюк стверджує, що у її довголітті немає особливого секрету. Допомагає віра в Бога та наполеглива праця. А ще вона ніколи не відчуває себе самотньою, бо завжди оточена любов’ю та турботою рідних.
Ірина Сівінська
