Щедра на добро й привітну усмішку жінка, яка завжди усім серцем вболіває за людей та всю себе віддає служінню землякам, нагадує ласкаву й розкішну ранню осінь – багату на врожаї, меди, квіти – сонячну, лагідну і надійну.

«Там земля мила, де мати народила», – кажуть у народі. А ще милішою вона стає, коли мама й тато плекають дитинку в атмосфері любові, поваги, підтримки, прийняття. Тоді справді людина ще з пуп’янка прикипає до рідного краю назавжди. Саме так зростала у рідних і дорогих Грушках маленька Світланка. Бігала ранковими росами, гралася в гамірливій компанії дітлахів, купалася у ставку, плела віночки з польових квітів, задивлялася у вечірнє небо на зорі, вбирала у серце увесь пропахлий хвоєю й любистком виднокрай.

Однокласники Світлани Миколаївни уже мають сивину на скронях, проте, як і колись у школі, усі горнуться до неї. Вона завжди вислухає, порадить, обов’язково допоможе. Так само і впродовж студентських років у Київському інституті народного господарства, чи вже в колективах, де довелося їй працювати: економістом у Харківському ВО «Завод ім. Малишева», ревізором-інспектором у райфінвідділі, головою профкому колгоспу «Маяк», секретарем парткому, заступником голови цього ж колгоспу – скрізь була в лідерах, завжди в гущі подій. Ініціативна, завзята, небайдужа.

І саме тому, що за багато років серед односельців завоювала авторитет і повагу, – мала честь бути обраною у червні 1994 року головою Грушківської сільської ради.

Робота з людьми – дуже непроста. Усі хочуть змін на краще і, як правило, чекають їх у першу чергу від сільського голови. Президент, Верховна Рада, обласні, районні органи влади – далеко. А сільський голова завжди поруч. Проте, на жаль, він не все може вирішити одноосібно. Але Світлана Миколаївна у межах своїх повноважень, докладаючи завжди максимум зусиль і наполегливості, робила усе можливе, аби зберегти громаду, протистояти негативним проявам, відновлювати й ремонтувати інфраструктурні об’єкти, підтримати тих, хто цього потребував. У вирішенні проблем громади сільський голова, а пізніше виконуюча обов’язки старости завжди гарно співпрацювала з місцевою владою селищного, районного рівня, з депутатами обласної ради.

За роки перебування на посаді зроблено немало. Саме Світлана Миколаївна ініціювала побудову в центрі Грушок пам’ятного комплексу. Цей проєкт їй вдалося здійснити за спонсорської підтримки тоді ще депутата районної ради Володимира Кириловича Ковальчука.

Дорогим місцем для жителів завжди були і є кладовища. Очільниця громади докладала упродовж усіх років багато зусиль для того, щоб вони були впорядкованими, обгородженими. Люди вдячні їй за це.

Багато років Грушківський сільський будинок культури потребував ремонту. Саме завдяки наполегливості Світлани Миколаївни та співпраці з депутатами обласної ради Володимиром Ковальчуком та Анатолієм Подіком і директором Хорошівського будинку культури Зофією Райковською вдалося відремонтувати покрівлю в будинку культури та замінити вікна.

Дитячий ігровий майданчик біля Грушківської школи теж побудований у першу чергу дякуючи зусиллям в.о. старости та підтримці Хорошівської селищної ради.

Дуже серйозну роботу провела пані Світлана для того, аби Грушківська школа потрапила в проєкт Хорошівської селищної ради на фінансування від Державного фонду регіонального розвитку. Тепер у приміщенні школи добротні енергозберігаючі вікна.

Однією з дуже болючих проблем є дороги. Вони потребують постійної уваги й капіталовкладень. Дороги грейдеруються влітку, взимку чистяться від снігу. Найбільше бажання Світлани Миколаївни – аби в Грушки була сучасна дорога з асфальтним покриттям. Тоді багато проблем вирішилося б автоматично. Хоча, на жаль, сьогодні про це говорити – все рівно як про політ у космос. І це питання не вирішується на рівні в.о. старости.

З Ритою Олександрівною Зайнчиковською Світлана Миколаївна працює поруч багато років. Між ними завжди взаєморозуміння і підтримка. Пані Рита розповідає:

  • Якщо до нас як до представників влади на селі приходять люди зі своїми проблемами, Світлана Миколаївна завжди вислухає і, якщо це в її силах і компетенції – обов’язково вирішить. Коли людина прийшла із чимось особистим, то й сама вона ніколи не виносить конфіденційну інформацію на люди, й усіх співробітників навчила професійній етиці. Ми за це їй дуже вдячні, – ділиться Рита Олександрівна.

Надійною опорою та справжнім вірним другом і вдома, й у справах громади для Світлани Миколаївни є коханий чоловік Володимир Олександрович. Він завжди розуміє, підтримує і допомагає. Саме його незрадливе плече додає сил переживати усі тривоги й негаразди.

А ще підтримка громади, односельців, які бачать і цінують її щоденну невтомну працю.

Хоч зозуля накувала уже шостий десяток, проте Світлана Миколаївна, попри проблеми зі здоров’ям, із оптимізмом дивиться у майбутнє та вдячна Богу й долі за всі радості й жалі, які довелося пережити.

Хай та зозуля не стомиться кувати щасливі роки для нашої шанованої ювілярки!

Світлана Федоренко