Людина не може жити, дбаючи про задоволення тільки власних інтересів. Так вона ризикує потрапити в тенета самотності й ніколи не відчути солодкий смак слова «дякую». Суспільство приречене на безлад, якщо в ньому не буде глибоко закоріненого прагнення загального добробуту. І це — аксіома.
Валентина Анатоліївна Мошківська п’ятнадцять років свого життя поклала на вівтар служіння мешканцям Фасівського старостинського округу Новоборівської об’єднаної територіальної громади. Усе, що відбувалося у селах Рудня-Фасова, Ісаківка, Томашівка, Кам’яний Брід та Фасова, було під її постійним контролем. До кожного, хто до неї звертався, ставилася з розумінням та повагою, шукала усі можливі шляхи для вирішення проблеми.
— Усі питання ми обговорювали разом. Валентина Анатоліївна завжди з нами радилася.— розповідає діловод Фасівського старостинського округу Валентина Миколаївна Маркевич. — І кожне рішення мусило обов’язково відповідати вимогам закону. Якщо у когось із підлеглих щось не вдавалося, вона завжди намагалася допомогти.
Вимоглива пані Валентина й до себе — ставила мету і досягала її. Закінчила Коростишівське педучилище, згодом- Житомирський державний університет імені Івана Франка, факультет підготовки вчителів початкових класів. Двадцять років віддавала тепло свого серця дітям. Іноді, коли потрібно, була до них суворою, але завжди любила. Організовувала поїздки до музеїв обласного центру, тому що знала: школярам це запам’ятається назавжди.
Перебуваючи на посаді сільського голови та в.о. старости, Мошківська Валентина Анатоліївна сумлінно виконувала свої обов’язки. Хоча фінансові надходження до бюджету були незначні, все одно вона виділяла кошти для ремонту громадських будівель та культових споруд. Замінені вікна та двері у фасівському ФАПі, відновлено освітлення вулиць. Для неї було важливо виділяти кошти саме Кам’янобрідській церкві, оскільки вона є однією з найстаріших в Україні, цим приваблює відвідувачів з різних регіонів нашої держави.
За ініціативи Валентини Анатоліївни реконструйовано братську могилу на фасівському кладовищі та пам’ятник невідомому солдатові у центрі села, а також встановлено кам’яну плиту на в‘їзді до села із написом «Фасова». Це стало можливим при співпраці з приватним підприємцем Андрієм Миколайовичем Кужелюком. Налагоджена постійна спільна діяльність зі школою. Валентина Анатоліївна кожного року серед місцевих підприємців знаходила спонсорів для того, щоб учні отримали новорічні подарунки, а місцеві старожили та шановані мешканці не залишилися поза увагою. Задля здешевлення вартості опалення школи організовувала активну допомогу за участю мешканців старостинського округу. За два дні навантажили десять машин дров для школи! У всіх заходах особисто брала участь: загрібала, замітала і навіть вантажила дрова разом із чоловіками.
— Вона завжди була наполегливою та непохитною у відстоюванні інтересів громадян Фасівського округу — стверджує керуюча справами Новоборівської селищної ради Альона Жарчинська.
Уродженка Фасової, Людмила Василівна Жембрівська (Дяченко), розповідає, з якою чуйністю в. о. старости ставилася до її покійної матері та інших громадян похилого віку, підтримувала добрим словом, посмішкою та мудрою порадою. Завжди сприймала чужий біль, як свій, а чиюсь біду, як власну.
Кількість жителів у селах зменшується. Немає вже навчання у Фасівській школі, тихо й безлюдно у місцевому медпункті. Та у серці Валентини Анатоліївни жевріє надія на те, що таки відродяться села і процвітатимуть.
Минулого тижня Мошківська Валентина Анатоліївна звільнилася з посади в. о. старсти Фасівського старостинського округу Новоборівської об’єднаної територіальної громади за власним бажанням. Підводить здоров’я. Та пані Валентина розуміє: життя продовжується. Є прекрасні освічені доньки та дві онучки, заради яких варто боротися з недугами і вірити у краще. Вона зичить щастя усім своїм знайомим та учням. Тож нехай на життєвій стежині Валентини Анатоліївни зустрічаються лише ті люди, котрі, як і вона, сенс людського буття вбачають у тому, щоб творити Добро.
Марія Чепель
