Нещодавно в Житомирі відбувся «Літературний марафон України/Житомирщини «Війна Росії проти України. ВІДСІЧ. – 2023», який проводився на конкурсних засадах у різних номінаціях та для різних вікових категорій учасників і учасниць.
Марафон заснований у 2022 році, його діяльність запланована до завершення воєнного стану в Україні.
У віковій категорії від 16 до 25 років Дар’я Кривець виборола перше місце.
Ми поспілкувалися із талановитою землячкою і ділимося інформацією з читачами.
Поетичні твори Даші ще з її молодшого шкільного віку виходили у світ на сторінках нашої газети «Прапор». Ми щиро радіємо, що талант юної поетеси розвивається і стає помітним на літературних теренах області.
Нині Дар’я вже другий рік навчається у Державному університеті «Житомирська політехніка», здобуває спеціальність «Право». Паралельно вона працює – вчиться життю і намагається сама себе забезпечувати.
Ось що вона розповіла про себе:
«Зараз у мене дуже мало часу на творчість, бо навчаюся, виконую домашні завдання і працюю. Тому на весь потік думок та емоцій його не вистачає.
Найбільше по життю сприяли розвитку моїх творчих здібностей батьки, вчителі Хорошівського ліцею №2: Галина Михайлівна Кулаківська, Оксана Миколаївна Бурмака, Тетяна Олександрівна Шарненкова, за що я дуже вдячна. Наразі мені допомагають розвиватися в творчому плані хорошівські поети Сергій Сіваченко, Марія Чепель, а також я проходила курс сценарного мистецтва у письменника Симора Гласенка (Олександра Процюка).
Ще не познайомилася з авторами Житомира особисто, хоча мала змогу поспілкуватися з письменницею Світланою Гресь під час участі в Малій академії наук у 2022 році, вона була в складі журі.
Раніше я брала участь у конкурсах на районному рівні. Найбільшими здобутками на даний момент були: участь у програмі «Антитвір-2022» від Мистецького Арсеналу, після чого зі мною зв’язалися представники громадської організації «Культурний Хаб», запросивши доєднатися до публікації творів у програмі Wars.Ukrainians.Humanity. (Мій твір «На межі божевілля» був перекладений англійською, проілюстрований, опублікований на сайті та в блозі вищезазначеної організації); а також участь у проєкті «Війна очима дітей» Житомирської обласної організації ТСО України, в якому мій твір був відібраний для друку редакцією журналу «Дніпро».
Про марафон та конкурс «Відсіч» я дізналася від Сергія Сіваченка – він теж брав участь у конкурсі. Подавала три вірші «Я знову бачила тебе в своєму сні…», «Тополя», «Він зовсім молодий, та вже у зморшках…».
Враження від участі у цьому конкурсі неймовірні. Мене дуже вразила перформативна вистава: чудовий сценарій та неймовірна гра акторів. Емоції з нагородження незабутні, тому що це перша премія. Планую й надалі брати участь у конкурсах, якщо буде можливість та якщо буде що презентувати. Щодо творчих планів: хотіла би поки це залишити в таємниці, адже в наш час життя надто непередбачуване».
Щиро вітаємо Дар’ю з перемогою у конкурсі й зичимо нових здобутків у житті й творчості!
Підготувала Надія Панченко
Мовчать Дуби, як молода Тополя гнеться,
Як Вітрюган зриває всю її красу.
Вони не чують, як вона трясеться,
Не хочуть бачити її сльозу.
Вона ж благає їх: «Лишень закрийте!
Прошу, затьміть мене гіллям своїм!
Ще трохи, і зостануся без листя.
Воно все падає додолу, до землі.
Скажіть, невже вам геть мене не шкода?
Не чуєте доземні молитви?
Нехай мала, але вже зовсім скоро
Я стану вищою, не гіршою, ніж ви».
«Вже зовсім знахабнів нещадний Вітер,—
Сказав суворо старший із Дубів.—
Як смієш ти ламати її віти,
Приземно гнути? Чи не соромно тобі?!»
«Я ні до чого, Дубе, – Вітер мовив, –
Чи бачив ти, щоб я її гойдав?
Ти глянь: вона ж сама додолу пнеться.
Сама. Її я не займав».
Зачувши це, Дуби лиш озирнулись,
А хитрий Вітер враз на мить затих.
Та тільки-но до сонця обернулись,
Зірвався дужче і завив затим.
Звірюга хилить бідолашну ту Тополю!
Тріпає, не втамовуючи пил!
Вона все тулить листячко до крони,
Але не падає, стоїть з останніх сил.
Та й не впаде! Міцне її коріння!
Хоч як би клятий Вітер той не вив.
Купатиметься в сонячнім промінні,
Іще не раз запахне її цвіт.
А ті Дуби, що звуть себе братами,
Ні слова Вітрові не скажуть, хай там як,
Допоки їм він не зоставить шрами!
Допоки їхніх не зігне гілляк!
Дар’я Кривець
Раз-по-раз посміхаючись на мить.
Та усмішка — це, радше, тільки чемність:
На серці в нього й дотепер щемить.
А руки має наче в землероба.
У тих руках, здається, цілий світ.
Вся сила, що дарована від Бога
Закладена у них, як в моноліт!
Вже сивина закралась у волосся.
Та кожна волосина — як скрижаль.
Зосталось в ній від битви відголосся
Й миттєвість кожна, скута у печаль.
В його очах — одна палка рішучість
На полотні жалю від болю втрат.
Його душа в роках плекає мужність.
Він — наш герой! Він — велет! Він — солдат!4
Я знову бачила тебе в своєму сні!
Ти так спокійно, щиро посміхався.
На голові вінок, що я сплела тобі
В той день, коли в коханні ти зізнався.
Ти пам’ятаєш, любий ті часи,
Як ми щовечора під місяцем гуляли?
Ти дарував мені ромашки польові!
А я сушила їх. Не викидала.
А пам’ятаєш голос того солов’я,
Що щебетав в садочку, коло хати?
А пам’ятаєш ти як палко цілував?
А пам’ятаєш… Хоча, як не пам’ятати.
І знову ти вважаєшся навпроти.
У тиші чую серця свого стук.
Повільно так ти підійшов до мене
Й торкнувся ніжно побілілих рук.
І все на мить застигло, посіріло.
Та хай його ухопить грець!
Твої долоні… серце заболіло…
Ті крижані долоні… ти вже… мрець.
Я знов заглянула у твої очі.
І знову посміхнувся ти мені.
І вкотре потекли гарячі сльози.
Бо ти не тут. Лишився на війні…
Даша Кривець
