Невирівка. Колись це було гарне село. Тут вирувало життя. Тепер їдемо вулицями – приміщення магазину зяє зіницями порожніх вікон. Медпункт зачинений і давно не працює. У селі багато порожніх хат, від яких віє пусткою.
Це було бригадне село Рижанського колгоспу «Дружба». Тепер тут, де була колгоспна тваринницька ферма, ще залишилося кілька споруд, що потребують ремонту, а від силосної ями лише стирчить із землі частина стіни. На місці кормоцеху пасеться «розсипана квасолька» корів.
Розмовляємо із господарем цієї худоби, засновником і очільником місцевого фермерського господарства Сергієм Онищуком.
У нашому селі була бригада Рижанського колгоспу «Дружба». Тут тримали 600 голів худоби. Я все життя тут працював. Різноробочим, потім кілька років був бригадиром. У колгоспі була хороша футбольна команда, теж «Дружба». Я 15 років у ній грав. І зараз люблю футбол. З дружиною маємо п’ятеро дітей. Наймолодший уже випускник у школі. Усі діти росли і нам допомагали, – розповідає про себе Сергій Васильович.
Розпитуємо про господарство: як створилося, скільки худоби, як працюють і якими силами.
Один виконую багато різних робіт: я і їздовий, і молоко вожу, і пасу корів, і обов’язки бухгалтера виконую, і все, що необхідно, роблю. Звичайно, дружина і діти допомагають. Найману працю використовуємо вкрай рідко. Із цим дуже проблеми на селі.
Зараз тримаємо 15 корів і четверо телят. Доїмо апаратами. Молоко здаємо в Поромівку.
У минулому році ще зводили кінці з кінцями, а в цьому – набагато трудніше. Долар підскочив, усе подорожчало.
От як із дитинства працював, так і працюю. Роботу люблю, тварин люблю, село своє. Проте душа болить за його майбутнє, – зізнається наш співрозмовник.
Так, оптимізму нема, на жаль. Ми його не побачили в очах господаря, не відчули з його розповіді, та й спілкуючись із іншими керівниками невеликих сільськогосподарських підприємств, ми чули подібні слова і думки.
Проте, як казала Леся Українка, «Без надії таки сподіваюсь…»
Підготувала Надія Панченко
FACEBOOK
TWITTER