Невеличке село Копанівка Топорищенського старостинського округу Хорошівської територіальної громади на Житомирщині сьогодні прощалося із своїм жителем, добрим сусідом, чуйним товаришем, другом, Воїном-Захисником України Столяром Ігорем Степановичем. Тяжке, невимовне горе і пекучий біль прийшли в родину, в село, громаду. Ігор Столяр поповнив Небесну Сотню своїх побратимів, які стали на захист України від лютих російських окупантів, і віддав життя за те, щоб ми всі жили у мирній щасливій державі.
У середу, 13 грудня, траурний кортеж доставив тіло загиблого Героя в центр старостинського округу – село Топорище. Земляки зустрічали Героя живим коридором із квітами, зі сльозами на очах та болем у серцях. У колоні людей, що проводжали Героя, майоріли прапори України. Державним прапором була накрита домовина.
У центрі села відбулося вшанування загиблого воїна. Звучали траурні мелодії, скорбні слова. Від старостинського округу та від керівництва Хорошівської громади мала слово староста Наталія Гузь. Вона з глибоким сумом розповіла присутнім про короткий життєвий шлях загиблого Героя. Зокрема вона сказала: «Позивний «Дєд» – так кликали його побратими. А для всіх нас він Ігор Степанович Столяр. Народився Герой 19 березня 1970 року в селі Копанівка. Навчався в місцевій Топорищенській школі, продовжив навчання в Житомирському ПТУ№15, паралельно здобув професію водія. Пройшовши строкову службу в армії, працював у місцевому колгоспі водієм. Одружився, народилося двоє синів. Пізніше він був незамінним водієм у підприємстві ТОВ «Імпекс Граніт». Здавалося б, лише жити та радіти життю.
У 2014-му році Ігор Степанович був мобілізований для участі в антитерористичній операції на сході України в складі 95-ї окремої штурмової бригади. Він служив у гарячих точках, де велися запеклі бої. Пережив страшні дні Дебальцевого. У кінці 2015-го року був демобілізований, отримав статус учасника бойових дій. Повернувся до родини, свого повсякденного життя.
Добрий, активний, милосердний, комунікабельний, веселий, Ігор мав дуже багато друзів, яким був готовий прийти на допомогу. Був справжнім господарем вдома та помічником іншим – сусідам, рідним, знайомим, колегам. А ще був хорошим сім’янином, справжнім чоловіком, надійною підтримкою й опорою для своїх найрідніших – дружини Регіни, синів Святослава та Антона.
23 лютого 2022 року він став до лав рідної штурмової бригади. За його участі, а, головне, майстерності водія, його підрозділ завжди вчасно був забезпечений технікою та боєприпасами. І вдень, і вночі без утоми він був за кермом для підвезення матеріальної бази, а в найтяжчі хвилини – поряд із побратимами на першій лінії, на «нулі».
Позивний «Дєд» недаремно обрали побратими, адже він втішався кожною вільною хвилинкою та з гордістю розповідав їм, що в нього є онук Артем, який щоденно чекає на діда, щоб той провіз його на великій машині.
Ігор завжди намагався знайти можливість вийти на зв’язок із рідними та друзями – зателефонувати чи хоча б написати коротке повідомлення: «Живий! У мене все добре!» Як турботливий чоловік, батько, у коротких розмовах із рідними заспокоював: «Тільки не хвилюйтеся».
Загинув Герой-Захисник, старший сержант Ігор Столяр 4 грудня в одному із запеклих боїв на «нулі» біля села Синьківка Куп’янського району Харківської області.
Він поклав своє життя за Батьківщину, за мир і спокій у наших домівках, за волю і незалежність нашої рідної України», – розповіла Наталія Анатоліївна. Вона висловила глибокий сум із приводу загибелі мешканця громади, а також щирі співчуття родині Героя.
Слово мав директор підприємства «Імпекс Граніт» Руслан Ставінський. Він сказав, що Ігор Степанович був хорошим працівником і хорошим товаришем, колегою – надійним, відповідальним. Його загибель – велика втрата для всіх.
Місцевий священник, настоятель Свято-Троїцького храму УПЦ о. Василь сказав, що Воїн Ігор виконав одну з найголовніших заповідей Божих: «Він віддав життя, захищаючи нас від нашестя російських солдат, щоб ми жили в мирі. Будемо молитися за наших загиблих воїнів і за тих, хто зараз на фронті віддає здоров’я і ризикує життям, щоб захистити усіх нас», – сказав він.
Однокласниця Ігоря Столяра і ведуча мітигу Богдана Гуменюк поділилася спогадами: «Ігор був хорошим, відповідальним учнем у школі, гарним товаришем, він ніколи нікого не образив, не сказав поганого слова. Ми пам’ятатимемо його завжди. А родині висловлюємо щирі співчуття».
На траурній церемонії хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих Героїв: Ігоря Столяра, Мирослава Висоцького, Миколи Макарова, Віталія Капустинського, Олександра Фіщука, Сергія Адамовича і всіх воїнів, хто віддав життя за Україну.
Потім скорботна процесія під сумні мелодії оркестру духових інструментів Хорошівського будинку культури вирушила до рідного села Героя – в Копанівку. По дорозі зупинялися в Галинівці, аби земляки попрощалися зі своїм Захисником. Скрізь зустрічали домовину з тілом живим коридором, вшановуючи подвиг Героя.
Поховали загиблого Воїна-Захисника на кладовищі в Кам’яному Броді Новоборівської територіальної громади, де поховані його рідні.
Але герої української землі не вмирають, і світла пам’ять про них буде жити вічно в широких пшеничних полях, синьому небі, в бистрих водах наших річок. Україна вистоїть і стане ще сильнішою. Та в кожному подиху, в кожному ударі серця українців житиме вічна пам’ять про ці страшні події нашої визвольної війни і про тих, хто ціною власного життя захистив нас від російської навали.
Герої не вмирають! Вічна пам’ять і слава Героям!
Підготував Артем Поліщук
