Перші травневі дні для Іршанської громади були сповненими смутку і болю. Життєствердне буяння природи, спів птахів, пишний цвіт дерев та свіжа зелень, які дають радість, різко дисонують із тими тяжкими новинами й подіями, що приносить нам клята війна. Попереднього дня в Іршанську прощалися із загиблим Героєм, і 2 травня знову був похорон і гірке прощання із Воїном-Захисником України Вадимом Козакевичем.
Він також, як і його земляк Олександр Ілюченко, загинув у квітні. Це сталося 24 числа під час виконання бойового завдання зі стримування російської агресії на позиціях поблизу населеного пункту Шевченко зболеного і зраненого війною Покровського району Донецької області.
Солдат Вадим Миколайович Козакевич служив на посаді стрільця-санітара стрілецького відділення військової частини Збройних сил України.
Прийшов у світ маленький хлопчик Вадим радіти життю 1 червня 1977 року в селищі Нова Борова. Тато в родині був геологом. У зв’язку з його виробничими завданнями сім’я переїздила, змінювала місце проживання. Мешкали в різних місцях. Проте пізніше оселилися в Іршанську, де Вадим і закінчив Іршанську загальноосвітню школу.
Пізніше він здобув професію радіомеханіка з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури в Житомирському технічному ліцеї. У нього з дитинства були здібності й інтерес до такого виду діяльності.
Працював Вадим Миколайович в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Родина пізніше проживала в Києві, тому йому доводилося працювати й на інших підприємствах.
У жовтні 2024 року Вадим Козакевич був мобілізований для проходження служби в Збройних силах України. Спочатку проходив військове навчання та злагодження. А потім був направлений на Покровський напрямок.
Його з любов’ю та постійною тривогою завжди чекали дружина Оксана Олександрівна, донечка Анісія, син Ростислав, рідні та близькі люди. Завжди з нетерпінням очікували дзвінків та повідомлень від дорогого чоловіка, батька.
Дружина з болем у голосі розповіла: «Вадим мав золоті руки і був дуже гарним господарем. Він був дуже турботливим і люблячим батьком для дітей. Ми спільно будували будинок. Мріяли про майбутнє. Проте війна стала на заваді…»
Під час похоронної процесії земляки зустрічали й проводжали траурний кортеж із тілом Героя живим коридором на колінах із глибокою скорботою в серцях. Церемонія прощання відбулася 2 травня на площі біля палацу культури «Титан». Від місцевої влади виступив Іршанський селищний голова Сергій Сахненко. Він із гіркотою і болем промовляв слова співчуття рідним загиблого та висловив жаль з приводу втрати земляка, жителя громади та відважного Захисника України Вадима Козакевича.
Слово мав також представник військових – працівник Коростенського РТЦК та СП.
Заупокійна церковна служба за душу Воїна Вадима відбулася в храмі Покрови Пресвятої Богородиці.
Поховали Воїна-Захисника з належними військовими і громадянськими почестями. Останній спочинок він знайшов на кладовищі в рідному Іршанську.
Весняне відродження природи нагадує, що життя вічне. І наші загиблі Воїни-Захисники зараз охороняють нас із Небес, аби ми жили, цінували кожен день і ніколи не забували тих, хто віддав за нас найдорожче!
Ім’я Вадима Козакевича, як і всіх Героїв, які віддали життя за Україну, навічно записано на скрижалях історії як свідчення найвищого людського подвигу в ім’я свободи і незалежності Батьківщини.
Підготувала Світлана Федоренко
