«533-й день продовжується найжорстокіша війна ХХІ століття. Гинуть найкращі сини і доньки держави. Сьогодні ми проводимо славного сина України, Героя-Захисника Коса Віктора Григоровича. Із найперших днів повномасштабного вторгнення Віктор став до лав Збройних сил України. Він мав інвалідність, міг не йти на службу, проте 25 лютого 2022 року пішов за покликом серця захищати Україну. Служив у одній із бригад Територіальної оборони Житомирської області. А з 1 липня 2023 року проходив службу на півночі України біля кордону з Білоруссю, потім був переведений на Схід у район Куп’янська. 2-го серпня в результаті ворожого обстрілу обірвалося життя нашого Героя. 26 липня, рік тому, ми проводжали в останню путь молодшого брата Віктора, Михайла. Пам’ять про Героїв буде завжди жити в наших серцях!», – так 10 серпня під час офіційної церемонії прощання із загиблим Героєм Віктором Косом сказав Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк
Із прощальним словом також виступила заступниця директора Новоборівського ліцею ім. Василя Лунька Марія Зайнчуковська: «Сьогодні ми прощаємося із загиблим Героєм, випускником нашої школи Віктором Косом. Він уже на Небесах праворуч від Господа, там, де спочивають праведники, разом із своїм братом Михайлом. Ми просимо в Бога, щоб він згуртував людей, щоб ми могли продовжити справу хлопців. Люди, пам’ятаймо, якою дорогою ціною здобувається Перемога!»
Священник отець Петро біля будинку, де проживає родина Героя, мовив: «На жаль, ми вдруге на цьому подвір’ї. Провели в останню путь Коса Михайла, а тепер прощаємося з Віктором. З нами плаче вся Україна. У кожному селі й місті хоронять наших захисників. Немає у Всесвіті більшої ціни, ніж життя, віддане за інших людей. Завдяки Віктору і Михайлу, їхнім побратимам ми тут маємо мирне небо. Це не трагедія окремої родини, це наша спільна втрата. Кожен із нас має перенести цей біль як власний. Кожен має бути причетним до допомоги на Перемогу. Ми всі разом у спільній соборній молитві маємо просити Господа за наших захисників, за Перемогу над ворогом. Маємо підтримувати наших воїнів духовно».
Відспівували Героя Віктора Коса у храмі святого Андрія Первозванного чотири священники ПЦУ: о. Петро – настоятель храму, йому співслужили о. Віктор з Рижан, о. Миколай з Іршанська, о. Андрій із Хорошева.
На кладовищі представник військових прочитав патріотичний вірш. Слово мала Марія Маслова. Вона згадала про Віктора Коса як патріота, який за власним бажанням пішов захищати Батьківщину. «Я пам’ятаю його веселим, життєрадісним, романтиком. Він дуже поважав своїх батьків, любив брата і сестричок. Він любив своїх дітей, дбав про них. Любив прийти на допомогу всім, хто звертався. Щиро співчуваємо усім рідним. Молимо Бога, щоб він поселив його душу там, де праведники спочивають», – сказала вона.
Загинув наш Герой, солдат Віктор Кос, за офіційною інформацією, 2 серпня внаслідок вибухової травми в районі населеного пункту Стельмахівка Сватівського району Луганської області під час виконання бойового завдання.
Він мав досвід участі у війні із захисту України від російських окупантів ще з 2014 року в так званій АТО у складі 30-ї бригади ЗСУ на Донецькому напрямку. Разом із побратимами пережив і вийшов із оточення, пройшов багато інших випробувань на війні. Був на фронті майже рік. Мав інвалідність ІІ групи внаслідок участі у бойових діях. Нагороджений відзнакою від Асоціації ветеранів Житомирщини «Захисники України. За честь! За славу! За народ!»
Дружина Віктора, Лариса, так розповідає про нього: «Віктор був дуже доброю і надійною людиною, хорошим чоловіком, сином, батьком. Так сталося, що він у тяжкі 90-ті після закінчення школи зразу пішов працювати. Потрібно було допомагати батькам. Пізніше треба було власну сім’ю утримувати. Тому на навчання у нього часу не було. Але руки мав золоті. У нього виходило все, за що брався. Працював свого часу на каменепереробних підприємствах, на пилорамі, на будівництві. Останні роки, коли жив у Бердичеві, то був експедитором на пивзаводі. Віктор став для моїх дітей батьком. Вони його так і називали. Про власних теж не забував, завжди турбувався, цікавився. Його діти з нами спілкувалися, син часто у нас гостював. Таких, як Віктор, мало… Це велика і непоправна втрата для нас…»
Висловлюємо щирі співчуття родині, батькам, дітям. Царство Небесне Герою, вічна пам’ять і слава!
Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
