Війна, нав’язана нам підступними російськими окупантами, продовжує свої криваві жнива. Укотре ми прощаємося із нашим Воїном-Захисником, який віддав життя за Батьківщину, її свободу і незалежність.
20 грудня Хорошівська територіальна громада на Житомирщині, її Березівський старостинський округ вшановували загиблого земляка, Героя Євгенія Валерійовича Солов’я.
Плачуть невтішні батьки, які приїхали з Вінниччини на похорон коханого сина. Ридає дружина Ірина, що втратила надійну опору в житті, вмиваються сльозами діти та сестра. Уся родина у гіркій скорботі за добрим, спокійним, співчутливим чоловіком, за невтомним трудівником.
Похоронну процесію вранці у середу від приміщення військового комісаріату в Хорошеві до виїзду із селища жителі, працівники селищної ради, інших установ та організацій зустрічали на колінах, у поклоні за його подвиг в ім’я життя.
Далі траурна колона рушила до рідного села Євгенія Солов’я – в Березівку. Односельці зустрічали домовину з Героєм живим коридором на колінах від початку села аж до хати. Тут із загиблим могли попрощатися рідні й близькі, сусіди і друзі – усі, хто вважав своїм обов’язком висловити вдячність і шану Герою.
Заупокійну службу провів священник о. Віталій у костелі Святого Максиміліана в селі Торчин.
Після служби на подвір’ї костелу перед присутніми слово мала староста Березівського округу Бернарда Багінська. Зокрема вона сказала:
«Сьогодні ми з тяжким душевним болем проводжаємо в останню путь нашого загиблого земляка, Героя Євгенія Валерійовича Солов’я. Народився він у селі Велика Кісниця Ямпільського району Вінницької області 16 травня 1977 року. Там пройшло його дитинство. Він успішно закінчив 11 класів місцевої школи, пізніше у Вінниці здобув професію водія. Служив строкову службу в Бердичеві, був артилеристом.
Після армії повернувся додому і працював у місцевому колгоспі. Пізніше працював у Києві. Саме тут він зустрів свою долю – майбутню дружину Ірину із села Березівка тоді ще Володарськ-Волинського району. У 2007 році вони одружилися. Разом виховували трьох дітей. Євгеній Валерійович довгий час, аж до мобілізації у 2023 році працював кочегаром у Хорошівській лікарні. Та й удома він завжди трудився. Вирощував розсаду в теплицях, помідори, любив поділитися вирощеним із односельцями.
Євгенію дуже гарне виховання дали батьки Галина Миколаївна і Валерій Євгенович. Прищепили йому любов до праці, повагу до людей. Він дуже любив своїх дітей Дашу, Кирила і Марію, завжди гарно про них піклувався, і діти відповідали йому любов’ю. Євген Валерійович був добрим сусідом, другом, родичем. Користувався повагою в селі, в колективі на роботі.
За повісткою був мобілізований до ЗСУ першого серпня 2023 року. Мав звання молодшого сержанта, служив на посаді стрільця, помічника гранатометника.
Із 2 грудня був запеклий бій із ворогом на Куп’янському напрямку. Рашисти густо гатили з гранатометів. Наші доблесні воїни, в числі яких був Євгеній Соловей, перебуваючи у самому пеклі війни, хоробро виконували свої бойові завдання. Проте не всім судилося вийти з того бою живими. 5 грудня в районі села Сінківка Куп’янського району Харківської області наш земляк, Герой Євгеній Соловей загинув.
А діти чекали татуся у відпустку… Полетіла до Бога душа доброго сина, батька, вірного чоловіка, люблячого брата, нашого з вами гарного односельця.
Сьогодні ми вшановуємо його як Героя, що віддав життя за Україну. І завжди будемо пам’ятати його подвиг. Висловлюю щирі співчуття родині і близьким загиблого.
Вічне спочивання даруй йому, Господи».
Односельці, друзі й побратими, представники місцевої влади провели загиблого Героя в останню путь під траурні мелодії оркестру духових інструментів Хорошівського будинку культури. На Березівському кладовищі він знайшов свій останній вічний спочинок. Поховали Героя Євгенія Солов’я з усіма належними громадянськими і військовими почестями.
Про Євгенія з болем у серці згадує його сестра Вікторія: «Женя завжди був добрим, спокійним. Мав співчутливе серце. З дитинства завжди підбирав бездомних котів, доглядав їх. Він дуже любив свою родину. Мріяв дожити до часу, коли матиме онуків. У мене народився внучок, то він дуже хотів його побачити. Просив: «Поцілуй його за мене». Для нашої родини це страшна і непоправна втрата».
Останні років 15 Євгеній Соловей працював кочегаром у котельні Хорошівської лікарні. Про нього розповів його безпосередній начальник, інженер Микола Панченко: «Про Євгенія Валерійовича можу сказати лише добрі слова, бо він був дуже відповідальним, ретельним, надійним працівником. Завжди добросовісно виконував свої обов’язки. Не мав ніколи жодних зауважень. Як людина – був доброзичливим, привітним. Його поважали в колективі, цінували. Дуже шкода, що війна забирає найкращих».
Хай же пам’ять про цю добру людину, про його подвиг заради життя збережеться навіки в серцях земляків і всіх українців.
Пам’ятаймо, якою великою ціною ми платимо за свободу і незалежність України! Допомагаймо нашим воїнам усім, чим можемо! Лише спільними зусиллями, у єдності здобудемо жадану Перемогу!
Підготувала Надія Панченко
