Майже рік сподівалися батьки і родина на те, що станеться диво, і їхній дорогий син, онук, брат виявиться живим і повернеться додому з війни. Проте дива, на жаль, не сталося.
Хоча сповіщення з військової частини про загибель Коса Олександра Сергійовича надійшло ще в березні минулого року, проте рідні чекали…
А 30 березня, у четвер минулого тижня, жителі Рижан, навколишніх сіл, мешканці Хорошівської громади, представники місцевої влади, військові прощалися із Героєм Олександром Косом.
Загинув він 25 березня 2022 року – служив у 95-й бригаді. Був старшим солдатом на посаді номера обслуги самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського батальйону бригадної артилерійської групи. А повернувся аж через рік у домовині, щоб спочити навічно в рідних Рижанах…
Хлопчик Саша Кос народився 15 квітня 1997 року в Новій Боровій. Потім доля склалася так, що він залишився у 8 років сиротою. З того часу проживав у Рижанах у родині Світлани Петрівни та Андрія Володимировича Сидоренків. Офіційно рідна тітка Світлана була його опікункою, але насправді він тут був як рідний син для батьків і рідний брат для Владислава, Віталія та Вероніки. Разом із Владиком Саша ходив у Рижанську школу в один клас, а пізніше два братики навчалися в Житомирському автодорожному коледжі. У 2016 році отримали дипломи цього закладу за напрямком «Будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів», здобули кваліфікацію будівельника.
Після коледжу Олександр працював на різних роботах, переважно за кордоном. Був у Польщі, Чехії. Данії.
Саша не служив у армії за призовом. Але у серпні 2021 року, він вирішив підписати контракт і почав службу в Збройних силах України в 95-й бригаді. Спочатку було навчання військової справи в Житомирі, а з жовтня – безпосередня служба на Донеччині в Операції об’єднаних сил (ООС), як тоді називали війну на Сході України. Батьки, бабуся і вся родина переживали за Сашу, у тривозі чекали дзвінків, готували й надсилали посилки, поки ще була така можливість.
Олександр саме під час військової служби знайшов своє кохання – військовослужбовицю Вероніку, з якою разом служили. Планував одружитися. Та не судилося…
Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну підрозділ, де служив Олександр Кос, вів бої з ворогом на Харківщині недалеко від Ізюма, в районі населеного пункту Кам’янка. Останній раз була коротка телефонна розмова із ним, як розповідає мама, 23 березня 2022 року. Наступних кілька днів зв’язку не було. А 28 березня рідні отримали сповіщення з тяжкою звісткою про те, що Саша загинув.
Та вони не хотіли вірити у це. До останнього сподівалися, що станеться диво. Може, поранений, може, десь переховується, може, в полоні – чіплялися за будь-яку думку, що давала надію…
Певний період часу не було відомо, де тіло Воїна Олександра Коса. Родичі подавали заяви у відповідні інстанції про розшуки його як зниклого безвісти. І все-таки сподівалися… Проте аж у жовтні 2022 року, коли були звільнені ці райони Харківщини, то в одному із поховань знайшли тіло Олександра. При ньому було посвідчення водія і телефон. Повідомили родину. Бабуся і мама здали зразки на дослідження ДНК, і підтвердилося, що це справді тіло Саші. Тому він повернувся в рідне село в домовині вже аж через рік після загибелі.
Усі учасники траурної церемонії тяжко переживали втрату, співчували родині. Проводжали домовину з тілом Героя на колінах, з квітами. Школярі тримали в руках синьо-жовті прапорці. Заупокійну службу біля рідного дому в Рижанах проводив настоятель Рижанського храму Різдва Богородиці отець Віктор. Потім була служба в церкві, де о. Віктору співслужив священник УПЦ о. Микола, настоятель храму вмч Димитрія Солунського мироточивого в с. Буки Малинської територіальної громади.
На кладовищі виступили із прощальними промовами староста Рижанського округу Михайло Кухтицький та від імені колективу та студентів – викладачка Житомирського автодорожного коледжу.
Вони наголосили, що пам’ять про Героя Олександра Коса та його подвиг в ім’я України буде в пам’яті земляків та в історії держави навічно.
Поховали Героя з усіма військовими і громадянськими почестями.
Вчителька Рижанської школи і класна керівниця Саші, а нині директорка Рижанського ліцею Наталія Сидоренко із болем у серці згадує: «Саша був дуже гарним активним учнем. Його поважали й любили у класі, бо він був дружелюбним, щирим, добрим. Дуже любив спорт, особливо футбол. Мав багато різних нагород за спортивні змагання. Був активним у всіх заходах і класних, і шкільних. Брав участь у художній самодіяльності – все у нього виходило легко. Дуже боляче, що ми втрачаємо найкращих…»
Хай Господь упокоїть душу загиблого Воїна Олександра у Царстві Небеснім.
Слава про його подвиг, подвиг наших захисників вічно житиме в пам’яті народу.
Підготувала Світлана Федоренко
