Не діждалося свого сіяча жнивне поле. Втратила коханого чоловіка і доброго господаря дружина, батьківську опіку – донька. Залишилися без брата і порадника родичі, без працьовитого і майстровитого механіка – односельці. Втратила щирого патріота і Воїна Світла Україна-мати. Це невимовно тяжка рана для всіх.
Микола Леонідович Костюченко із Фасової був хліборобом із діда-прадіда, мав мозолясті натруджені руки. Все життя його проходило в праці. Він любив запах ріллі, стиглого колосся, спів жайворонка в небі. Ще зовсім нещодавно придбав новий комбайн, аби збирати врожаї. Та клята війна, що триває з 2014 року і яку з небаченою силою та ненавистю до нас, українців, продовжили нелюди-рашисти 24 лютого, жорстоко перекреслила усі сподівання і мрії багатьох.
П’ятнадцятого серпня живим коридором на колінах зустрічали жителі Фасівського старостинського округу Новоборівської територіальної громади автомобіль із тілом свого дорогого краянина, загиблого воїна-захисника, Героя Миколи Костюченка. Траурна процесія продовжилася біля будинку на обійсті родини, де священники провели заупокійне богослужіння. А потім у центрі Фасової відбувся траурний мітинг. Із словами вдячності за подвиг загиблому Герою та співчуття родині виступив Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк. Добрі слова про односельця і працівника мовила завідувачка Фасівським дошкільним закладом Анжела Рудик.
Староста округу Валентина Маркевич нагадала присутнім основні віхи життя воїна-захисника України. Зокрема вона сказала: – Світла пам’ять про цю добру людину назавжди залишиться в серцях тих, кому пощастило з ним працювати, дружити та спілкуватися. Просимо Бога дати сил дружині Валентині, доньці Надії, братам, рідним та близьким перенести біль утрати, а душу покійного прийняти в Царство Небесне. Вічний спокій його душі.
Світлий, добрий спомин про воїна назавжди залишиться у серцях та спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків. Доземний уклін нашому Герою! Вічна слава Воїну! Герої не вмирають! – виголосила староста.
Село Фасова неповних 50 років тому стало для Миколи Костюченка колискою, а 15 серпня грізного і тривожного 2022 року – місцем останнього спочинку.
Тут сільський хлопчина провів босоноге дитинство. Тут закінчив Фасівську восьмирічку. Пізніше здобув професію на курсах трактористів. Одразу пішов працювати в місцевий колгосп механізатором. Потім була строкова військова служба. Після армії юнак повернувся до праці в рідному колгоспі. Після «реформи» в сільському господарстві Микола Леонідович набивав мозолі на одному із каменедобувних підприємств у с. Добринь. Потім працював кочегаром у Фасівській школі й трудився на рідній землі. Придбав сільськогосподарську техніку, обробляв паї, господарював разом із родиною. Після того, як у селі закрили школу, він працював на посаді сторожа у місцевому дошкільному закладі. Обслуговував приміщення, забезпечував затишок для маленьких односельчан. Але основним заняттям для нього була праця на землі. Микола обробляв свої ділянки, виконував замовлення від людей, відгукувався на всі прохання. Окрім роботи на землі, родина Костюченків вирощувала свиней. Така праця потребувала немалих зусиль, часу, проте й приносила задоволення, була суттєвою фінансовою підтримкою для родини і задовольняла попит інших приватних домогосподарств.
Микола Костюченко був щасливим у своїй сім’ї. Після строкової служби він поєднав долю з коханою Валентиною, яка в школі була його однокласницею. Спільно в любові й сімейному затишку вони виховували донечку Надію, дали їй гарне виховання та прекрасну вищу освіту, благословили на щасливий шлюб. Зовсім нещодавно раділи народженню внучки.
Микола Леонідович жив, дихаючи на повні груди, будував плани на майбутнє, радів життю. Та не судилося …
В офіційному повідомленні про загибель рядового, стрільця однієї з військових частин ЗСУ Миколи Леонідовича Костюченка, 1972 року народження, значиться, що він героїчно загинув під час виконання військового обов’язку щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України 7 серпня 2022 року поблизу міста Бахмут Донецької області.
Тепер його тіло знайшло вічний спочинок поруч із могилами батьків. Просимо Господа, аби душа Воїна Світла була в Царстві Небесному, де спочивають праведники. Пам’ять про Миколу Костюченка і його жертовний подвиг в ім’я України назавжди залишиться в історії визвольної боротьби України і в наших серцях.
Слава Герою! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
