Уже втретє доля подарувала мені шанс бути мамою, а отже – змусила пристосовуватися до нових життєвих обставин і тимчасово стати маломобільною. Чому так? Бо мама з візочком чомусь автоматично стає небажаною у багатьох установах, приміщеннях, магазинах тощо.
Звичайно, приємні моменти руху вперед є! У Хорошеві з’явилась аптека, у яку можна заїхати з дитячим візком без сторонньої допомоги, ЦНАП має пандуси, уже і всередині приміщення. Деякі надавачі послуг із пересилки (приміщення «Нової пошти» у Хорошеві, наприклад) після оновлення та ремонту також стали доступними.
А от усе інше, на мій погляд, залишилось стояти на місці…
Якось, оформляючи довідки, відвідала усі державні установи. І, на превеликий жаль, кнопки виклику не працювали в жодній. Зауважу, що і в редакції газети «Прапор» також.
Це людський фактор – сіла батарейка, ще не встигли замінити, забули, бо ніхто однак не дзвонить… Так, не дзвонить, бо бути маломобільній людині видимою у нас дуже важко. Знаючи, що кнопка «поросла» павутиною, пандус зависокий, поріг завузький для розвороту візочка, двері відчиняються на себе або не мають ніжки-підставки, – простіше знайти когось, хто відвідає ці установи за тебе.
У жодному випадку не хочу нікого звинуватити, але кілька років тому, коли я як кореспондентка газети «Прапор» проводила дослідження у співпраці з маломобільною людиною на візку Сергієм Павлюком, тоді майже ніхто не пройшов тест. Усі установи обіцяли все виправити, контролювати. Змінити архітектуру вже збудованих приміщень неможливо з різних причин, але змінити своє ставлення до людей, аби ніхто не почувався обмеженим, – можна!
Наприклад, допоки моя дитина не навчиться ходити, я не скористаюсь послугами «Укрпошти», а краще піду на «Нову пошту», бо там після ремонту двері зробили без сходів, а, отже, візочок проходить. Про приміщення хорошівського підрозділу пенсійного фонду, який отримав тепер ще більше повноважень, годі говорити. Незручно виїхати, кнопка виклику із непрацюючою батарейкою. Щоправда, коли відвідувачі погукали працівників, то ті люб’язно допомагали у вирішенні питань.
Важко постійно почуватися винною, бо коли хочеш скористатися законним правом, тебе осудливо споглядають. Якщо подавати документи в приміщенні Хорошівської селищної ради до соціальної служби, потрібно добряче постояти в черзі, потім ще почекати, поки працівниця обробить документи. І, якщо нема на кого лишити дитину, ти вирішуєш краще піти, бо переодягти чи погодувати її тут не можна. М’який диванчик в холі – не дуже зручне для цього місце, проте я ним змушена була скористатися, щоб погодувати дитину. І, на жаль, не всі з розумінням поставилися до цього, довелось мені ловити осудливі погляди відвідувачів.
Моя дитина виросте, і я знову зможу забути про незручності. Але через війну у нас буде ще більше людей з інвалідністю – і це вже не тимчасово.
Коментарі
Галина Мінялук, редакторка газети «Прапор»: «Дякуємо за увагу до цієї важливої теми. На приміщенні нашої редакції ми кнопку замінили. Уже все працює».
Людмила Свіжевська, начальниця підрозділу Пенсійного фонду у Хорошеві: «У Хорошівському сервісному центрі відділу обслуговування громадян номер 16 ГУ ПФУ в Житомирській області проблеми з кнопкою виклику ніколи не було, вона працює постійно. Спеціалісти завжди реагують на її виклики. Щодо перевстановлення пандуса, то на даний час немає можливості щодо його переобладнання».
Ольга Кучер, начальниця управління соціального захисту Хорошівської селищної ради: «Зараз якраз іде ремонт лівого крила першого поверху адмінприміщення Хорошівської селищної ради за адресою: вул. Героїв України, 6, де буде облаштоване «єдине вікно» для ветеранів війни у Центрі надання адміністративних послуг. Це здійснюється згідно з розпорядчими документами влади з метою підвищення ефективності адміністрування ветеранських потреб, упорядкування процесу отримання ветераном пільг та послуг, які надаються на державному та місцевому рівнях. При цьому обов’язково будуть враховані вимоги безбар’єрності та доступності для людей з інвалідністю та інших категорій маломобільних груп населення».
Неля Ковалюк, представниця урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю в Житомирській ОВА, радниця голови ОВА: «Сьогодні створення безперешкодного доступу до адміністративних та соціальних споруд і приміщень для маломобільних груп населення – виклик для суспільства. Раніше, коли маломобільних людей було менше, владні структури і суспільство реагували на цю проблему кволо, не дуже охоче. Наразі у зв’язку з воєнними діями, людей, що потребують уваги суспільства в цьому плані стало багато. І це справжній виклик для громад. Вони мають дбати про маломобільну групу населення. І тут ми маємо говорити не лише про бордюри, пандуси, пороги, інші перешкоди для пересування, а й про наявність пристосованих туалетів, закладів харчування (кафе) тощо. І про це теж має дбати громада.
Там, де активно працюють громадські організації, очолювані маломобільною людиною – там у цьому плані, як правило, є прогрес. А де немає таких ГО – там вирішення питання майже не рухається. У громадах мають бути комітети доступності – дорадчі органи при місцевих радах. Є ДБН, є багато інформації з досвіду роботи в інтернеті – все це треба знати і впроваджувати. Маломобільна людина має почуватися у суспільстві комфортно і вільно, не залежати від сторонньої допомоги».
Любов Дем’янчук
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
