З останніх спостережень за соцмережами і не лише.
З інфополя зникло слово «перемога».
З інфополя зникли слова «титани», «герої», «сонечка» і «котики».
З інфополя зникли слова «кордони 1991 року».
З інфополя зникли слова про «рішучий чи вирішальний контрнаступ».
З інфополя зникло нині багато слів, якими повнилися соцмережі й медіа у попередні роки повномасштабного вторгнення.
Натомість з кожної праски волають про вибори, перемирʼя, його умови і, відповідно, наслідки.
Хто знайомий з основами нейролінгвістичного програмування, той розуміє, що людей перепрограмовують на сприйняття нових реалій.
А щоб досягти мети, потрібно практично «вимити» з інфопростору інформацію про становище людей на окупованих територіях (ви багато матеріалів про це останнім часом читали?).
Треба припинити постійно нагадувати про становище тисяч наших співгромадян у полоні (ви багато подибуєте нині таких матеріалів?).
Треба розпочати нацьковувати одне на одного прихильників різних політичних сил – хвилі гімна вже навіть котиків з квіточками у соцмережах втопили.
Треба волати скрізь про космічну корупцію (розстріляти всіх із МСЕКів, ТЦК і т.д., але стісняюсь спитать полумʼяних борців з корупцією, – а звідки такі суми хабарів у них зʼявилися?) Перемножте приблизну середню відому суму за «відкосити» на кількість «бажаючих», щоб осмислити цифри знайдених у хабарників грошей – це скільки людей їх туди нанесло?
Принаймні я особисто знаю декого, хто з піною біля рота кричить про «все вкрали», але для своїх синів питання повирішували. І не кажіть мені, що цього задзеркалля не існує.
З іншого боку, критично трагічні корупційні кейси про браковані міни, які не вибухають, і дрони, що не злітають, намагаються «перекрити» не білою – вона давно жовта і смердюча – піною про «а Тищенко в Раду прийшов».
Мати Василева, там вся Рада така, одним гандоном більше – одним менше – що це вирішує?
Де показові розкриті і доведені до суду справи по бракоробах боєприпасів і по тих людях, які це лайно «приймали» і передавали у війська?
Чи ми знову повторимо невивчені уроки 2014-2015 років, коли «війна десь там, хз де, а нам тут жити життя»?
Я останнім часом не зустріла жодного твердження професійних військових про те, що війна зупиниться там чи там, і решта України вже не загрожена.
Може хтось з упевненістю це сказати?
Може хтось бути впевненим у тому, що якщо орда покотиться по Україні далі й далі, то повториться стихійний спротив 2022 року?
У мене нині набагато більше питань, ніж відповідей.
І питаю я тому, що чітко усвідомлюю: для моєї родини окупація дорівнює смерті.
З багатьох причин. Гадаю, мої друзі й підписники, хто давно мене читає, розуміють, чому.
Мене наразі не цікавить проблема виборів. От взагалі.
Мене цікавить, коли, наприклад, повернуть азовців, які пішли на тортури під особисте зобовʼязання президента.
Мене цікавить, які кроки робить керівництво країни для порозуміння з новими лідерами, які поступово приходять до влади в різних країнах, і наскільки це допомагає Україні вистояти.
Мене цікавить, хто відповість за провалену владою на всіх рівнях мобілізацію, яка із концепції священного обовʼязку боронити батьківщину перетворилась на низку історій про бусифікацію і СЗЧ.
Мене цікавить, коли економікою воюючої країни будуть займатися ті, хто хоче перемоги України, а не колишній служка регіоналів Гетьманцев, який гробить те, що ще сяк-так працює попри, а не завдяки.
Мене найбільше цікавить, коли сама влада припинить шукати винних не лише серед військових, а й по всьому світу, списуючи на когось власні про&&би.
А от коли я почую від когось притомні відповіді на ці запитання, а ще й шляхи вирішення цих проблем, з конкретними пропозиціями, тоді я й говоритиму про вибори.
Бо конструктиву жодного нема, а гімно – субстанція нескінченна.
І добровільних вентиляторів – черга як за туалетним папером в есесері.
Olena Ivanivna Mishchenko
Підготував Олександр Голяченко