У Кропивницькому демонтовано меморіальну дошку більшовицькому діячу Володарському. Напис на ній був такий: «18 вересня 1926 року присвоєно вулиці ім’я видатного державного і партійного діяча Володарського (1891-1918) по-звірському вбитого есерівцями».
Пригадаймо, що з тов. Володарським (Гольдштейн М.М., учасник жовтневого перевороту в Петрограді 1917 р.), топонімічними вузами колись і ми були пов’язані. Теперішнє селище Хорошів носило назву Володарськ (нічим і ніяк не обґрунтоване) , згодом Володарськ-Волинський, і район називався ВолодарськО-Волинський із тією горезвісною літерою «о» в центрі.
Мене зацікавило оте «звіряче вбивство есерами» (есери – це представники партії соціалістів-революціонерів, що були знищені більшовиками у 1930-их роках). Так ось, В. Володарський («В», то виявляється «Владімір»), у травні 1917 р. повернувся із еміграції на росію (разом із Урицьким, Воровським, Троцьким) та примкнув до партії більшовиків. Після успішного жовтневого перевороту (так самі більшовики спочатку називали «вєлікую» революцію) став комісаром «по дєлам пєчаті і агітаціі», редактором «Краснай звєзди». 20 червня 1918 р. вбитий, за однією версією «відімо, за то, что пустіл порученниє єму партієй ценностєй «налєво». Більшовики списали це вбивство на есерів…
Відмічали, що Моісей Маркович був гарним агітатором і пропагандистом. Правда, цей, «прілізанний, свєркавший золотом в зубах маладой чєловєк с лакєйскімі манєрамі», у партійному середовищі особливої симпатії не викливав. Окрім того, що мав прізвисько «пулємьот», яке він отримав за уміння виголошувати промови тривалістю у декілька годин, петербурзькі партійці прозвали поза очі «гадьонишєм» за зміїну посмішку і «рєдкосную подласть характєра». Дратувала його незвичайна самозакоханість і безкінечна балакучість.
ЧК (чрєзвичайная комісія) запропонувала шоферу «міністра балтаві» підзаробити грошенят на вбивстві шефа. Ні, самому водієві вбивати Володарського не пропонували: «Сіді в машинє і малчі. Кагда навстрєчу будєт ідті машина і покажєт сігнал, астановішся. Сдєлаєш від, что машина іспортілась… Тагда наші сдєлают всьо, что нада».
І уже потім з усіх більшовицьких рупорів заволали тодішні скабєєви, кісєльови, салавйови: «врагі звєрскі убілі таваріща Валадарскава» та почали називати селища, вулиці на честь «вєлікава дєятєля» і встановлювати йому пам’ятники, меморіальні дошки…
Від того часу на росії нічого не змінилося, чи не так?
Олександр Голяченко
