Нарешті у мережі відновився дід Свирид Опанасович. Насолоджуємось його дописом, зокрема, пропозицією, як відсвяткувати д/н пуйла. Читаємо.
***
«Aх, страшная страна Украина!» – прозрів нарешті Ніколка Турбін, герой роману Михайла Булгакова «Белая гвардия», щойно вигріб епічних звіздюлін від стрімко наступаючих петлюрівських лав.
Той самий Ніколка, який на перших сторінках роману був весь такой дєрзкий, такой борзий, такой русскій. Проте варто було Ніколці зустрітися в реальному бою із реальним українським військом, як уся його велікодєржавная спесь кудись рєзко улєтучилася й від борзого юнкера залишилися сльози і соплі.
Таким образом, Михайло Булгаков, хоть і був по жизні рідкісним мудаком, інтуїцію обдарованого літератора все ж таки мав. І в образі Ніколки Турбіна, сам того не бажаючи, надибав на цілком слушну думку: «поки русского крепко не відп*здиш воно нічого не пойме».
Але не всігда. Єсть такі русскі, які вообще нічого не понімають. А доказать такому шось можна лише нафарширувавши йому голову кулеметним свинцем. Например *уйло. Який уже більш як півроку уверен, шо Київ буде взят за три дня і шо всьо ідьот строго по плану.
Дідусь, як і всі ми, затамувавши подих, стежить за подіями на фронті. Коментувати нічого традиційно не буду, бо дід – не військовий експерт. Але думаю, що трохи відчуваю внутрішні настрої та дух нашої Армії. Всі мої побратими зараз занурені у смартфони. Ніхто нічого особливо не коментує, але кожен як стиснена потужна пружина.
Колись, іще в квітні, коли чимало експертів говорили про «тиждень-два», дідусь казав, що ні. Що вирішальний перелом у цій війні на користь Украіни настане в жовтні. Дуже хочу, аби цей прогноз справдився, але, звісно, не для того, щоб потім нахвалятися, який я умний. А щоб і справді ця війна поскоріше завершилася. Завершилася цілковитою та безумовною Перемогою України.
Й поки що виглядає, що до того все йде. І якщо корінний перелом у війні дійсно відбудеться протягом жовтня, то хай буде так. До того ж 7 жовтня в *уйла дєнь рождєнія, йому ісполняєтся 70 лєт. Ну треба юбіляра ж достойно поздравить, так чи ні?
А потім і Покрову гучно відсвяткувати.
Та так відсвяткувати, щоб у всіх тих лаптєногих Україна викликала лише одну емоцію – страх. Липкий, паралізуючий страх на багато поколінь уперед.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, допомагаємо Армії та кожен на своєму місці посильно наближаємо Перемогу.
P.S. Можу собі лише уявити, що відчувають сотні тисяч молодих, дужих, озброєних воїнів ЗСУ, які в ці дні спостерігають за харківським напрямком. Як же вони зараз рвуться в бій, якщо навіть у діда від тих відосів кров молодеча нуртує. І несамовито хочеться викинуть к бісу милиці та знову взять до рук кулемета.
Підготував Олександр Голяченко
