Останнім часом нічого не пишу.
Немає, ні часу, ні бажання, ні думок.
Армійська служба забирає все.
Лютий. Річниця Майдану, початок вторгнення, перший рік широкомасштабки. Не забувати заради чого все почалось, не забувати, тих, хто вже ніколи не побачить весни. Стрічка фейсбуку, яка нагадує суцільний некролог.
Бахмут, як головний цвинтар. Відчуття провини, що ти зараз не там. Розуміння, що твій час знову прийде. Що ти, частина тієї сили, яку готують, щоб зламати ворогу хребта вже за декілька місяців. Що, ті, хто зараз в окопах, дают час твоїм хлопцям на підготовку. Що взвод, яким ти керуєш, повинен бути кращим, щоб відпрацювати на максимум, але в штурмових ротах довго не живуть.
Ми обов’язково переможемо, чого б нам це не коштувало.
Ми не можемо дозволити собі програш.
Ми не підведемо тих, хто не побачить цієї весни.
П.С. Олег Геннадійович Сенцов народився 13 липня 1976 року у Сімферополі — український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст. Генеральний директор кінокомпанії «Край Кінема». Лауреат Премії Сахарова за свободу думки Європарламенту (2018) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (2016).
10 травня 2014 р. співробітники російських окупаційних силових структур затримали Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чірнія та Олександра Кольченка в Сімферополі. Їм було пред’явлено звинувачення у підготовці терористичного акту. За інформацією спецслужби, затримані готувалися «у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 р. саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу «Вічного вогню» і пам’ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «русская община Крыма» та представництва партії єдина росія в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 р.».
7 вересня 2019 р. був повернутий в рамках обміну російських злочинців з України на українських військовополонених з рф.
Підготував О.Голяченко
