Він їхав додому до рідних у відпустку із Бахмута.
Очі дуже втомлені, намагався всім посміхатися, але було видно, як нелегко йому це дається.
Організм відчув безпеку і вперто засинав, воїн марно намагався з цим боротися. Через хвилин 20 втома взяла гору, він заснув.
Увага всіх, хто сидів поруч, була прикута до сплячого. Водій у дзеркало спостерігав за тим, що відбувається, скинув швидкість, щоб менше трясло, постійно повторюючи “спи синок, спи рідний “.
Спасибі, тобі солдат за наш ранок, за те, що ми дихаємо, живемо.
Підготував О.Голяченко
