Якби я мав обрати єдине фото з тих небагатьох, що зробив за минулий рік, це буде саме ось це фото.
Це мої мурахи по шкірі, неконтрольовані сльози на очах та адреналіновий «прихід». Хірургічно точний знімок життя у тисячах проекцій одразу.
Тваринний страх… хочеться сховатися від цього негайно чи просто сховати. Повага та шана. Питання до себе та про себе. Все тут.
Я роблю цей знімок з другої колії київського вокзалу.
Як виявиться вже зовсім скоро мені так само офіцер мед служби напише замість квитка номер місця маркером просто на руці на невідомій мені станції біля Краматорську і майже такий самий кортеж повезе нас з хлопцями вулицями Дніпра.
Тоді, майже рік тому, на пероні київського вокзалу я чекаю вечірнього інтерсіті до Львова, де маю забрати офіцерське поповнення для нашого новоствореного штурмового полку з Львівської академії сухопутних військ.
Позаду ТРО, Горенка та Мощун… Попереду невідоме. Тут і зараз нереальна «відпустка» у мирне життя якого нема.
Я дивлюсь як збираються швидкі біля першої колії, роблю цей знімок, відчуваючи все те, що недолуго пробую сказати словами зараз.
Низькій уклін і безмежна вдячність всім хто зустрічає і дбає!
Честь і повага побратимам в таких поїздах!
Вічна Слава Героям!
_
Ivan Bulavka почувається сильним в Київ залічничний вокзал “Київ-Пасажирський”.
