Читаю історії донорів UNITED24 для сайту і не знаходжу слів, щоб описати свої почуття. Абсолютно чужі Україні люди, які не мають тут ні родичів, ні спогадів, ніяких зв’язків, чомусь нас полюбили. Чомусь відчули таку співпричетність. Чомусь розділяють наш біль і вирішили підтримувати. Я хочу ділитися з вами цими історіями, щоб у сумний чи самотній, чи просто такий собі осінній день ви відчули цю любов. Отже. Вільям. Камбоджа/США.
“Я громадянин США, але народився в Камбоджі. 10 квітня 1975 року я разом з дружиною та п’ятьма дітьми сів на борт останнього американського військово-транспортного літака C-130, який мав доставити боєприпаси та рис для уряду, що воював проти комуністів. Так я став біженцем через війну в моїй країні.
Коли 24 лютого 2022 року росія почала повномасштабне вторгнення, я стежив за новинами з Камбоджі та був страшенно розлючений і хотів хоч якось допомогти. Після 48 годин, коли російські загарбники не змогли захопити Київ, я відчув величезне полегшення. Я вірив та продовжую вірити, що Україна переможе.
5 липня 2023 року я відсвяткував свій 80-й день народження та запланував поїздку до Києва після президентських виборів у США в листопаді 2024 року. Мій намір простий: для мене буде честю стояти на священній українській землі, схилити голову та стати на коліна, щоб висловити глибоку пошану і захоплення доблесному народу України, усім тим, хто загинув, усім, хто переніс невимовні страждання. І тим, хто продовжував боротьбу проти російської агресії та рятував Україну”.
З повагою Вільям Н. Пенн
Дякуємо! Дякуємо! Дякуємо!
Доречі, ми переклали усі ваші побажання до дівчат-донорок з Норвегії і відправили їм. Можемо надіслати і Вільяму. Напишете щось тепле для нього в коментарях?
