Вчора майже до ранку переписувалась з ізраїльськими друзями – лікарями, бізнесменами, домогосподарками. Всі вони в свій час проходили військову службу і готові до війни.
Понад 1800 поранених, понад 800 зниклих безвісти, понад 600 загиблих за одну добу отримав Ізраїль.
Ці цифри нагадали мені наші перші дні повномасштабної війни, і страшні дні розстрілу Майдану, коли ми захлиналися від вбитих і поранених і не знали, що робити…
Я хотіла почути настрої моїх друзів-ізраїльтян з середини, а не зі стрічки болісних новин, і спитати: чим ми можемо їм допомогти?
Що почула?
Жодної паніки, жодного розпачу. Лише ділова згуртованість. У всіх однаковий настрій.
Старші люди ховаються у бомбосховищі, лікарні переформатовуються для допомоги пораненим, резервісти їдуть на фронт.
«Все спокійно, не переживай, ми всі знаємо, що робити. Чекаємо команду від керівництва».
Фронт завжди поряд, а бійці є у кожній родині – в маленькій країні, що оточена ворогами, служать усі. І з самого дитинства знають, що захищатимуть свою батьківщину, і знають де, як і чим.
Вони зуміли згуртуватися і зробити реально чудо, безплідні землі перетворившии в родючі.
Створили унікальну армію, де всі служать з гордістю.
Зібрали співвітчизників з усього світу в одному місці.
Залучили кошти усього світу, щоб побудувати сильну державу.
Тому мої друзі проводжають до війська дітей та онуків – без крику й сльоз, з повним розумінням: так треба. І готові самі до повної мобілізації.
«Не хвилюйся. Ми готові до війни. А ще в нашій новій квартирі є спеціальна кімната-бомбосховище».
«Ми сильні. Ізраїль вміє тримати удар».
«Нас можна здивувати, але не можна зламати».
«Чи я не в епіцентрі війни? Ні! Ще ні! Ще не було команди туди рухатися».
Інші вже провели на фронт дочку і сина, і чекають офіційних сповіщень від влади.
«Не читай новин. Ми довіряємо лише офіційним заявам влади».
Довіряють владі.
Вірять в силу війська.
Вірять в перемогу.
Не планують ані вивозити дітей, ані виїжджати самі.
Ізраїльтяни знали, хто живе поряд, і чого від них чекати. Тому не лише виграли декілька, здавалося б, безнадійних війн, не лише побудували провідну економіку у безплідній пустелі розміром трохи більше за Львівську область, але й лишаються гідними патріотами своєї країни.
«Ухилянти? Ватники? Ти смієшся? Це не про нас взагалі. У нас таких немає»
Там немає зрадників. Ізраїльтянин, що наводить ворожі ракети на своє місто – це нонсенс.
Нема і ухилянтів. Немає місцевих “ватників”, які б просували ворожі наративи.
Знаєте ЧОМУ ?
Бо система цінностей і система освіти складають основу цієї держави. І це те, чого так бракує Україні.
Коли я готувала військово-медичну доктрину нашої держави, яку затвердили парламентські слухання ще в 2018 році – базувала її на досвіді Ізраїлю та Швейцарії. Нам підходить їхня модель, бо ми на дві третини оточені ворогами, і тому всі маємо бути сильними. І якби її виконали хоча б частково – ми були би вже сьогодні значно сильніші. Але ту мою доктрину поховав в тому ж 2018-му Кабмін разом з Адміністрацією Президента, бо начебто була не на часі.
Наша влада в будь-які часи була і є набита «ухилянтами від відповідальності», голими королями, піарниками і ватниками…
І так прикро, що тепер за це і за цих платять життям наші найкращі патріоти, яких стає все менше з кожним днем нашої війни…
Щирі співчуття усім постраждалим жителям Ізраїлю. Сили й витривалості нашим друзям.
Вірю, що Ізраїль переможе у цій війні швидко і з мінімальними втратами.
А нам своє робить — з тими силами й ресурсами, які далеко не безкінечні. І тому дай Боже, щоб нарешті ми навчитися робити висновки, і швидко вчитися на чужих і на своїх помилках.
Olga Bogomolets
Підготував О. Голяченко
