Прийшов час змиритися
з тим, що тій частині українців, які живуть у війні і війною
прийдеться тягти не
тільки себе, але й ту частину українців, які живуть у паралельній реальності.
Навіщо кричати після
кожного влучання ракети, де гине багато людей оце «не забудемо чи помстимося» якщо реально половина тих самих
українців закриває телефон і вже забулась.
Тоді про яке «помстимося»
йде мова?
Тільки скажіть мені, люди добрі, як можна забутися ось ті кляті кадри з Бучі, Бородянки , Ірпеня та Маріуполя ?
Як можна забути фото,
на якому вся сімʼя від
малого до великого лежать
в рядок повністю роздягнені зі звʼязаними руками, ногами і ротами і простріляними головами?
Як можна забути
зґвалтованих дівчат на очах їхніх батьків, а потім вбитих підвішаних
на деревах?
Як можна забути
розстріляних в машинах дітей і ту червону прострілену шапку Єлисея?
Як забути, скажіть, того хлопчика, який посивів,
бо на його очах гвалтували маму?
Як забути хрипи
війського, якого різали
на камеру по шматках?
Як забути того хлопчика
Сашка, якого шукала вся
країна, але марно, бо його вбила срана *осія?
Як забути крики і сльози дітей, батьків і дружин, які щодня хоронять своїх рідних?
Як забути десятки тисяч
депортованих дітей?
Просто поділіться цією пігулкою • • •
Як таке забути? . . .
І я не знаю, що гірше: що такі люди залишаються досі в Україні і роблять
вигляд, що все ок.
Чи що в таких людей
дійсно коротка
пам’ять. . .
Скалічені морально, обпечені чи з протезами
Герої повертаються в суспільство, де вони
просто втрачають
розуміння, на якому світі
вони знаходяться.
Мені було б соромно дивитися в очі їм , якби
я мав таку ж коротку пам’ ять.
Мені, чесно кажучи, навіть роблячи багато,
всеодно соромно дивитися
їм в очі. Бо моє «багато» ніколи не співставиться з
тим, що роблять вони.
І що втрачають вони.
Це наш спільний біль.
Наші спільні рани.
Наша спільна ненависть.
Наша спільна відповідальність.
Якщо хтось вже забув, що було на початку і відбувається щодня, мені вас щиро шкода,бо ваші рожеві єдинороги розстануть в той момент коли ракета долетить у ваш дім чи коли ваших рідних заберуть на фронт .
Або коли цей фронт прийде під ваш дім, бо ви вибрали позицію безвідповідального громадянина.
Бережіть нерви.
Але тренуйте пам’ ять.
Сталь не загартується,
бо в грудях занадто пече.
Але бажання приєднатися до безвідповідальних теж
не з’явиться.
Михайло Шевчук
Підготував О. Голяченко
