«Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили…
Як я люблю твої сумні могили,
Україно! Як я люблю тебе!»
Ці пронизливі слова у 1878 році написав видатний український письменник, актор, режисер, театральний і громадсько-культурний діяч Михайло Старицький. Він народився у селі Кліщинці (нині – Черкаська область).
Старицький – автор понад 30 п’єс, серед яких драма «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», та інші. Крім оригінальних п’єс, він перероблював за сценічними правилами твори інших авторів. Зокрема, «Різдвяну ніч», «За двома зайцями», «Лимерівну», тощо. Саме завдяки Михайлу Старицькому ці твори стали надзвичайно популярними серед глядачів.
Народився Михайло Старицький у шляхетській родині. Батько – відставний ротмістр, мати походила з видатного роду Лисенків. Коли хлопцю було 8 років, помер тато. У 12 років він залишився без мами. Виховував Старицького мамин брат Віталій, батько композитора Миколи Лисенка.
З Миколою Лисенком пов’язана значна частина життя Михайла. Разом з ним його виховували, разом вони вступили до Харківського університету, і з ним же у 1871 почав працювати над створенням «Товариства українських сценічних акторів» у Києві. Михайло записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
У 1861 році Старицький повернувся до рідного села, щоб отримати батьківський спадок. Тоді він вперше по-справжньому закохався. На вечорницях його вразила врода селянки Степаниди. Він пішов до батька дівчини, аби попросити про побачення, але та виявилася зарученою. Їй Старицький присвятив рядки:
«Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай…».
Ці слова Микола Лисенко поклав на музику, проте відомою пісня стала з мелодією Андрія Волощенка та Василя Овчиннікова. Зараз її взагалі вважають народною.
Нещасливе кохання Старицькому допомогла пережити сестра Миколи Лисенка Софія. Їй було усього 14 років, коли молоді побралися. У пари було 5 дітей.
У 1882 році Старицький організував першу українську професійну трупу разом з Марком Кропивницьким. Видатний український актор Іван Мар’яненко згадував: «Вклавши всі свої кошти в антрепризу, він зразу ж поставив роботу театру на широку ногу: підняв акторські ставки до рівня російських театрів, зібрав великий оркестр і хор, прекрасно оформляв вистави, запрошував кращих художників-декораторів; було пошито нові костюми та набуто бутафорію».
Розвиток українського театру був справою всього свого життя Михайла Старицького. Він витрачав на це усі свої статки і заощадження. Театр був життям Старицького, аби поставити на високий рівень першу українську професійну трупу, він продав власний маєток та сухарний завод… Старицького запросили до театру передусім як мецената, і він повністю виконав свою шляхетну місію. Уже в похилому віці видатний театральний діяч казав: «Убухав на театр все своє, яке мав, добро і на старість зостався жебраком…»
1895 року Михайло Старицький залишив театральну діяльність і займався лише літературою.
Помер Михайло Старицький у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.
Oleg Vyshniakov / Олег Вишняков
Підготував О. Голяченко
