“…Московіє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх доньок, синів
та як залізо, хліб та вугіль крала…”
П.Тичина
Найбільшою та ретельно прихованою таємницею Московщини є її реальна історія.
Офіційна московська історіографія наполягає, що Московщина – це і є Русь, а все московство – слов’яни вищого ґатунку. Утім уже самоназва московитів – «русские» викликає, щонайменше, здивування. Що це за нація, яка в якості самоназви вживає прикметник?
Усе стає зрозумілим, коли звернешся не до офіціозної, в стилі Карамзіна чи Татищева, історії Москви, а до джерел які важко фальсифікувати: топоніміки, археології, антропології, етнографії.
У сучасній Центральній Московщині мерянські топоніми (географічні назви) становлять основний базовий шар, в багатьох місцинах – панівний, подеколи з домішкою пізніших московських нашарувань. Це зумовлено рівномірністю мерянського населення та неоднорідністю пізнішого московського засвоєння мерянських назв.
Меря – назва народу фіно-угорської групи, який згадується в літописах та існував на території сучасної Московської, Владимирської, Ярославської, Івановської й Костромської областей. Терени Мерянії фактично співпадають з територією Володимиро-Суздальського князівства.
Території, які сьогодні називаються «Центральной Россієй» – одвічні землі мерян (мері). Про це свідчать археологічні розвідки одного із творців московської археології – Олексія Уварова. (А. С. Уваров. «Меряне и их быт по курганным раскопкам», 1872). Докладно це питання висвітлюється в ґрунтовній праці В. Білинського «Країна Моксель» (К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009).
Якщо придивитися до «національного» одягу московитів, легко помітити елементи не притаманні слов’янським народам. Більшість «національного» московського вбрання походить від корінного фіно-угорського населення: сороки, кокошники, кіки, сорочки-косоворотки, поньови, шушпанти та інші.
Хтось заперечить: «Ну добре, у Поволжі та Заліссі жили фіно-угри. Але ж сучасні «великороси» постали не лише з населення тих земель, а і з новгородців. На землях Великого Новгорода жили слов’яни! Ось і Шафарик вважав, що за більш сприятливих історичних умов, новгородці могли б стати четвертою східнослов’янською нацією…»
На підставі антропологічних досліджень російська дослідниця С. Л. Санкіна переконливо доводить, що землі Господина Великого Новгорода в ХІІІ – ХІV століттях населяли люди з антропологічними особливостями притаманними фінським народностям. (С. Л. Санкина. Этническая история средневекового населения новгородской земли по данным антропологии. С-Пб: 2000).
Отже, виходить, що московство (росіяни, «великороси») – за походженням фіно-угри. Але замість рідних мов, нащадки муроми, мері, чуді, весі та інших, чомусь використовують слов’янську мову. Ба більше – державна влада наполегливо втовкмачує їм, що вони слов’яни. Навіщо це робиться? Адже фіно-угри нічим не поступаються слов’янам.
Причина – звичайний імперіалізм. «Русские называют всё русское славянским, чтобы потом назвать всё славянское русским» – сказав чеський поет Ка́рел Га́вличек-Бо́ровський.
Ка́рел Га́вличек-Бо́ровський: «Русские называют всё русское славянским, чтобы потом назвать всё славянское русским». Приписування цього афоризму К. Чапеку помилкове.
Таке, як сказав би Оруел, «двоємисліє», – прямий шлях до душевних негараздів, як на рівні особистому, так і колективному. Бо породжує феномен, який Зиґмунд Фрейд ідентифікував як витіснення. Під цим явищем розуміють захований від свідомості небажаний психічний зміст. Проблема в тому, що все витіснене прагне повернутися у свідомість, породжуючи конфлікт між підсвідомими (витісненими) та свідомими установками. Протистояння може спричиняти серйозні душевні розлади: неврози та психози.
У випадку московства протиріччя між фіно-угорським походженням (підсвідомим і витісненим) та нав’язуваним у свідомість уявленням про слов’янську генезу породжує агресивну поведінку московитів. Сама химерна ситуація, коли людина змушена видавати себе не за того ким вона є, породжує страх викриття, і як наслідок – відчуття неповноцінності.
Відчуття власної неповноцінності спричиняє гостре бажання компенсувати свої недоліки. Що виливається в агресивну поведінку стосовно сусідніх народів, бо має на меті звичайнісіньке самоствердження: «Ми вам покажем кузькіну мать! Ми встайом с колєн! Дєди ваєвалі! і т. п.».
Психологічна травма московства заважає нормальному існуванню як їм самим, так і оточуючим їх народам. Зарадити цьому лихові може визнання існування проблеми, очищення від брехні імперіалістичної пропаганди та повернення Московщини до своїх фіно-угорських джерел – це надасть їм спокій та психологічний затишок. І тоді вони припинять непокоїти сусідні народи, і займуться своїми власними проблемами: дурнями та дорогами.
Олександр ІІІ: “Росія має лише двох союзників і це дурні та дороги!”
«Умом Россию не понять»?
«Давно пора, ядрёна мать
Умом Россию понимать!»І.Губерман
Ю.Гарматний
Підготував О. Голяченко
